Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Та інстинкти доцільні тільки в тих випадках, у яких вони вироблялися. Іде життя тварини звичним шляхом — інстинкт мудро керує ним. Раптом — стоп! — непередбачена обставина. Мізкувати треба! А бездумний

Інстинкт, як автомат, гне стару лінію. Тварина попадає Р безглузде становище.

Видатний французький натураліст Жан Фабр провів якось такий дослід. Гусінь похідного соснового шовкопряда мандрує в пошуках поживи щільно зімкнутою колоною.

Кожна гусениця іде за попередньою, торкаючись її своїми волосинками Гусениці випускають тонкі павутинки, які служать провідною ниткою для товаришів, що простують позаду. Головна гусениця веде всю голодну армію до нових «пасовиськ» на вершинах сосен.

Жан Фабр наблизив голову передньої гусениці до хвоста останньої в колоні. Вона схопилася за «провідну нитку» і зразу ж із «полководця» перетворилася на «рядового солдата», пішла слідом за тією гусеницею, за павутинку якої тепер трималася. Голова і хвіст колони зімкнулись, і гусениці почали кружляти на одному місці. Інстинкт виявився безсилим вивести їх із цього безглуздого становища. Минула година, друга, минула доба, а гусениці кружляли й кружляли, ніби зачаровані.

Безцільно прокружлявши на місці цілий тиждень, колона розпалася, бо гусениці обезсиліли настільки, що не могли вже рухатися далі.

Гусениці, звичайно, істоти нижчого порядку. Можливо, звірі, найближчі наші родичі в тваринному царстві, виявляють більше кмітливості у критичні хвилини життя?

У корови забрали теля. Вона, здавалося, дуже сумувала без нього. Щоб її втішити, в хлів поставили набите сіном Опудало теляти. Корова заспокоїлась, почала лизати грубу підробку. Пестила його з такою коров'ячою ніжністю, що шкіра на опудалі тріснула і вивалилося сіно. Тоді корова спокійнісінько почала їсти сіно і непомітно з'їла все «теля».

Щурів уважають одними з «найрозумніших» гризунів. Та про їхній «розум» можна судити з такого кумедного епізоду.

Білий щур будував гніздо. Захоплений будівельною гарячкою, гасав він по клітці в пошуках придатного матеріалу і раптом наштовхнувся на свій довгий хвіст. Зразу ж щур схопив його в зуби і поніс до гнізда. Потім вийшов на нові пошуки, і хвіст, звичайно, поповз за ним. Щур ще раз «знайшов» його і поніс до гнізда. Дванадцять разів підряд приносив він до гнізда свій власний хвіст! Щоразу, коли щур натрапляв на нього, інстинкт примушував його хапати схожий на прутик власний хвіст.

Та ось, здається, ми знайшли в тваринному царстві розумну істоту! В Америці водиться невеликий лісовий щур неотома. Жодний хижак не ризикне полізти д його нори: в стінках гостряками до виходу стирчать колючки. Щур сам робить ці «колючі загорожі». Залазить на кактус, відгризає колючки, приносить їх у нору і втикає в стінки біля входу вістрям догори. Чи не мудро!

Але дайте неотомі замість колючок кактусів інші гострі речі, наприклад, шпильки чи дрібні цвяшки. Вони цілком можуть замінити колючки кактуса як загороджувальний засіб. Та щур цього не усвідомлює. У його предків виробилася звичка орудувати тільки колючками кактусів. Зі шпильками їм не доводилося мати справу. А щур сам без підказування інстинкту не здогадується використати їх для діла.

Та ось на сцені з'являється спритний хижак — скунс. Щур кидається навтіки. Він інстинктивно прямує де нори. Але нора далеко! Щур повертається і — шмиг! — ховається в зарості колючих кактусів.

У чому справа? Чому тварина, яка щойно продемонструвала цілковиту нездатність міркувати, у хвилину небезпеки зуміла, однак, вибрати найрозумніший шлях порятунку?

Пояснити цю вдавану невідповідність у поведінці тварин зумів великий російський фізіолог Іван Петрович Павлов. Він установив, що вчинками вищих тварин керують не лише інстинкти. Виявилось, що хребетні й деякі безхребетні тварини мають здатність добре запам'ятовувати навички, набуті життєвим досвідом. Щур, напевно, якось випадково врятувався від хижака під колючим кущем. Тому й згодом шукав порятунку в такій схованці. У тварини, твердить Іван Петрович Павлов, утворився в мозку умовний рефлекс — своєрідна пам'ять про те, що колючий чагарник може правити за надійний захист від хижаків.

Умовні рефлекси допомагають тваринам пристосовуватися до нових умов, які постійно змінюються. Збережена мозком пам'ять про пережиті вдачі та невдачі дозволяє звірові краща орієнтуватися за мінливих обставин.

У мавпячій клітці почепили під стелею банан. Мавпа пробує його дістати, але марно. Втомившись, вона без певної мети вилазить на ящик, який стоїть у клітці. Ого! — до банана тепер можна дотягтися! Далі мавпа впевнено, без зайвої метушні приносить ящик і забирається на нього, щоб дістати овочі під стелею. Під впливом досвіду в неї виробився умовний рефлекс.

Проте умовні рефлекси — це ще не мислення. Це — перший маленький крок на шляху до нього, але не завжди легко вирішити, де закінчується рефлекторний автоматизм і де починається процес елементарного мислення.

Це було в Індії. Слон ішов вулицею поряд з трамваєм. Раптом з приступки трамвая зірвалася людина. Слон миттю хапає її хоботом і садовить на дах вагона. Всі навколо вражені: яка розумна тварина! Як швидко зметикувала, що людині загрожує небезпека!

Але виявилось, що слон був навчений піднімати людину із землі. Цю навичку у вигляді умовного рефлексу закріпило в його мозку вміле дресирування. Чого було більше у вчинкові слона — свідомої волі чи-завченого автоматизму?

Інший приклад: мавпу навчили гасити свічки водою. Вона чудово виконує обов'язки «пожежника», щоб дістатися до ласощів усередині вогненного кільця.

Але ось та сама мавпа на плоту посеред озера. Води навколо скільки завгодно: нагнись і зачерпни кухлем! Та мавпа і уявлення не має про те, що гасять вогонь лише водою. Вона звикла мати справу з баком, із якого наливають у кухоль воду. Шукає очима бак. Він на сусідньому плоту. З великими зусиллями шимпанзе підтягає до себе пліт з баком, наливає із нього воду і лише тоді гасить вогонь.

Тварина діє, як автомат, абсолютно бездумно викопуючи завчений урок, пам'ять про який зберігає в її мозку умовний рефлекс.