Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Рибка-снайпер. Вразивши ціль короткою чергою, хватає здобич, перш ніж та встигає торкнутися води.

«Маже» бризкун рідко. Влучно стріляти йому допомагає не тільки великий «досвід», але й особлива будова рота. На піднебінні в бризкуна є глибока борозенка. Коли він притискає до піднебіння язик, ця борозенка перетворюється на цівку рушниці півтораміліметрового калібру. В мить пострілу рибка стискає зябра. Під їхнім тиском вода з силою вибризкується крізь рот-рушницю назовні. Кінчик язика діє мов клапан. Коли він опущений донизу — клапан відкрито! — вода витікає тоненькою цівочкою. Коли ж кінчик язика трохи піднятий, бризкун стріляє серією окремих крапель або лише однією краплею. Ця дивовижна рибка володіє цілком сучасною автоматичною зброєю, яка влучає в ціль короткими або довгими чергами чи то поодиноким пострілом.

Проте навряд чи бризкун знає, в кого і навіщо він стріляє. Інстинктивне почуття спонукує його бризкати, не роздумуючи, в усяку невелику та блискучу річ, яка з'являється над водою (адже хітиновий панцир комахи теж блищить!).

Ось чому бризкун стріляє не тільки в апетитних мух та бабок, але й в неїстівний пінцет, якого дослідник підносить до акваріума, в око людини, яка схилилася над водою, у цигарку, що димить. (Інстинкт сліпий!)

Використовуючи ці промахи «мудрого» інстинкту, індонезійці навчають рибок різним кумедним штукам, а потім улаштовують змагання. Дресировані бризкуни демонструють на них своє мистецтво. Гасять, наприклад, запалені сірники й свічки. Враховують не тільки влучність, але й дальність пострілу. «Нандалекобійніші» рибки стріляють на 4–5 метрів. Краща прицільна дистанція — 1–2 метри. Деякі бризкуни настільки оволодівають мистецтвом влучною пострілу, по вціляють нібито навіть влет!

Бризкун не єдина тварина, яка володіє «пневматичною рушницею». Є в нього гідний суперник — восьминіг. Восьминогів іноді називають морськими ракетами. Набираючи «за пазуху» — всередину свого тіла — воду і виштовхуючи її назовні через особливу воронку, тварина дістає сильний поштовх у протилежний бік. Так і пливе восьминіг: за рахунок реактивної віддачі викинутої із воронки води.

Але восьминогів можна було б назвати і морськими стрільцями. Свою чудову воронку вони використовують не тільки як реактивного двигуна, а й як стрілецьку зброю.

Стріляє восьминіг таким чином. Щоб силою віддачі не занесло в протилежний бік, він мацальцями міцно тримається за камінь, а жерло воронки, ніби гармату, націлює в супротивника. Мить — і з «гармати» вилітає снаряд: компактна чорна крапля. Влучивши в ціль, вона «вибухає» й оповиває ворога густою чорною хмарою. Ця хмара отруйна: паралізує і зір, і нюх ворога. А восьминіг тим часом встигає сховатися в якій-небудь схованці.

Восьминоги стріляють із воронки і простою водою.

Восьминіг у скойці морської мушлі. Добре видно жерло «гармати», з якої спрут стріляє «димовими снарядами».

У Каліфорнійському акваріумі жив восьмнніг-снайпер, який своїм стрілецьким мистецтвом завдавав чимало неприємностей відвідувачам акваріума. Він мав звичай вилазити по склу на край басейну й стріляти водою у цікавих, що з'юрмилися навколо. Стрілець так улуч-но прицілювався, що кожного разу влучав у самісіньке око.

Деякі восьминоги разом з водою викидають з воронки отруйну рідину. Тихоокеанський восьминіг анполіон стріляє отрутою в крабів. До впольованої таким чином здобичі він не доторкується хвилин двадцять-тридцять. Нехай вимокне отруєний краб! Лише після цього восьминіг приступає до трапези.

«Хімічні снаряди» восьминогів безпечні для людини. Проте є на світі тварини-стрільці, які володіють справді смертоносною зброєю. Це кобри-снайпери. Водяться вони в тропічній Африці. Кобри-снайпери плюються отрутою. Отруйний плювок летить метрів п'ять. Змії ціляться просто в очі людини або в обличчя і влучно поціляють.

Шкіра на обличчі у жителів тропіків завжди обвітрена і вкрита саднами, тож зміїна отрута для неї дуже небезпечна.

У роті кобр-снайперів отрута змішується зі слиною. У хвилину небезпеки вони вибризкують цю диявольську суміш крізь маленький отвір у щелепі (через той самий, у який змії щохвилини вистромляють своє «жало» — роздвоєний язик). У момент «пострілу» кобра високо підводить голову і робить невеликий кидок уперед.

Чеський учений Зденек Фогель установив, що не тільки африканські, але й азіатські кобри (навіть наша очкова змія!) теж плюються отрутою. Правда, вибризкують вони її не великим струменем, а дрібними крапельками, як з пульверизатора. На склі тераріумів, де утримуються очкові змії, можна помітити жовтаво-білі плями — застиглі крапельки отрути, що їх виплюнули роздратовані кобри в допитливих відвідувачів. Адже змії не розуміють, що скло непроникне для отрути. (Інстинкт сліпий!)

У природі є й інші «стрільці». Жук-бомбардир, наприклад, — справжній артилерист. Він стріляє їдкою рідиною, яка, немов снаряд із мініатюрної гармати, з шумом (мов постріл з дитячого пугача) вилітає із заднього кінця його черевця і в повітрі враз перетворюється у невеликий клубок «диму» — неначе шрапнель вибухнула. Жук-бомбардир, відстрілюючись від туруна, який переслідує його, випускає швидко один за одним 10–12 «хімічних снарядів»!

Жук-бомбардир відстрілюється від туруна, що переслідує його.

Хімічну зброю застосовує і морський слимак доліум: плює в супротивника хлорсульфоновою кислотою — сумішшю соляної і сірчаної кислот! Цей плювок роз'їдає каміння. Якийсь зоолог розповідає, що приніс додому спійманого у морі доліума, аби краще роздивитися його за столом. Коли він витяг черепашку із відра, та раптом викинула з рота струмінь рідини. Плювок упав на підлогу, і мармурові плити підлоги «закипіли й задиміли».

А ще можна сказати про таких незрівнянних стрільців, як жабовидні ящірки, що водяться в Мексіці й Техасі: вони стріляють у ворога крапельками крові зі своїх очей! Червоний струмінь, викинутий тиском очних м'язів, долає відстань біля 2 метрів.

Проте голотурія стіхопус своєрідністю своєї зброї перевершила всіх знаменитих стрільців тваринного царства: вона стріляє власними нутрощами! Днів за десять у голотурії виростає новий кишечник, і зброя стіхопуса знову готова до бою.