Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

легенду про восьминогів. Кращих результатів досягли шляхом спостережень на коралових рифах з допомогою «водяного ящика». Незвичайний ящик зі скляним дном. Ловці перлів здавна користуються ним для пошуків перлових скойок на дні моря. Спостерігач у човні може пропливти за кілька метрів над восьминогами, і тварини не звернуть на нього уваги. Водолази ж, як правило, їх розполохують. На коралових рифах островів Туамоту один дослідник крізь «підводний бінокль» часто бачив, як восьминоги підкрадалися до великих устриць і атакували їх, кидаючи шматочки корала у відкриті скойки. Стулки скойок не могли зімкнутися і черепашки ставали здобиччю вправних хижаків.

Камінь і палиця були першими знаряддями в руках наших предків. Ми бачимо, що й деякі тварини вдаються по допомогу саме до цих речей. Адже восьминоги не єдині в світі створіння, яким каміння служить примітивними знаряддями. Мавпи капуцини, наприклад, розколюють каменем тверді горіхи, а маленька американська [62] оса амофіла, схопивши щелепами маленький камінчик, дбайливо і старанно втрамбовує землю, яка прикриває вхід до її гнізда. Дивовижна оса належить до групи риючих ос — найвправніших хірургів у світі комах; своїх личинок вона годує «м'ясними консервами», які готує із гусениць нічних метеликів.

Амофіла за роботою.

Спійману гусеницю оса паралізує, завдаючи гострим жалом уколів у нервові центри. Згодом оса затягує гусеницю в глибоку нірку, вириту в піску. Там вона відкладає на тілі гусениці яйця, а потім засипає нірку піском. Узявши щелепами маленького камінчика, амофіла втрамбовує насипаний поверх гнізда пісок. Гусениця не може рухатися, але вона жива і тому довго не псується.

Личинки оси багато днів живляться паралізованою гусеницею.

Користується камінням, як простим знаряддям, і слон. Камінь править слону за скребачку. Взявши скребачку хоботом, слон зчищає з ушей п'явок, які присмокталися. Суходільні п'явки — страшне лихо тропічних країв. Деяких бідолашних тварин вони вкривають геть усіх не тільки зовні, але й зсередини, заповзаючи в їхні дихальні шляхи, горло і стравохід. Слон краще за інших четвероногих тропічних мешканців захищений від п'явок: хоботом, з допомогою затиснутого в нім каменя, він очищає своє тіло від цих паразитів. Часто замість каменя слон бере хоботом палицю і тоді може дотягтися майже до будь-якого місця свого тіла.

Палицею дістає він і корм із-за решітки. Зламавши з дерева велику гілку, слон обмахується нею і відганяє надокучливих комарів і мух, а потім засовує зелене віяло до рота. Захищаючись від зграї собак, слон іноді, як і людина в таких випадках, озброюється палицею.

У пустельних і напівпустельних місцевостях нашої країни мешкають забавні гризуни, схожі на щурів, але з пухнастими хвостиками. Це — піщанки.

Під землею вони риють глибокі й складні нори, справжні лабіринти. У підземних камерах, ближче до виходу, влаштовують «сінники». Сіно запасають самі, підгризаючи степові й пустельні трави. Сушать його на сонці, а потім заносять під землю.

У пустелі Каракуми і прибалхашських степах, пише відомий радянський зоолог професор А. Н. Формозов, піщанки влаштовують свої «сінники» і над землею. Складають добре просушене сіно у невеличкі стіжки біля нір. Щоб степовий вітер не розкидав їхніх запасів, піщанки укріплюють стіжки підпірками. Приносять у зубах гілочки та палички і втикають їх у землю біля стіжка.

ПТАШКА-ШВАЧКА І МУРАШКИ-БОЧКИ

Багато птахів і мурашок прославилися як умілі будівники гнізд і помешкань.

Ось маленька зеленава пташка з ясно-червоним тім'ячком. В Індії називають її пташкою-швачкою. Недарма люди дали їй таке ім'я.

Коли надходить пора розмноження, пташка, як справжня швачка, голкою і ниткою зшиває краї двох листків. Голка — її тонкий дзьоб, а нитки вона пряде із рослинного пуху.

Зробивши дзьобом дірочку в листку, маленька кравчиха просовує в неї заздалегідь скручену із бавовни нитку, потім проколює другий листок і крізь нього також просиляє нитку. Таких стібків вона іноді робить біля десяти, міцно зшиваючи два листочки на зразок колисочки. Всередині зеленої колисочки пташка в'є м'яке гніздечко із бавовни, пуху та шерстинок.

Пташки-швачки живуть поблизу населених місць — у садках, на плантаціях. Нерідко селяться вони навіть на верандах жилих будинків і «шиють» свої гнізда з листків кімнатних рослин.

У країнах, розташованих на берегах Середземного моря, мешкає інша пташка-швачка — цистикола. На рисових, кукурудзяних полях Іспанії і Греції цистиколи зустрічаються часто.

Навесні, коли біжать із гір струмки й починають зеленіти поля, самець цистиколи заходиться будувати гніздо. Спочатку він так само, як і індійська пташка-швачка, зшиває зсуканими із павутини нитками два листки, потім усередині цих листків в'є із пуху та повсті м'яке гніздечко і прив'язує його павутинками до листя.

Ще дивнішими знаряддями користуються, будуючи свої гнізда, тропічні мурашки екофіли. Їхні знаряддя — живі личинки. Перед тим як обернутися на лялечку, личинки цих мурашок виділяють клейкі павутинки, що з них плетуть кокон. Та личинки виділяють таку кількість павутини, що її з лишком вистачає не тільки на кокон, але й на інші господарчі роботи. За допомогою цієї павутини мурашки екофіли зшивають або, вірніше, склеюють листя рослин. Утворюються великі зелені кулі. Це мурашині гнізда.

Роботи провадять у суворому порядку. Одні мурашки, міцно вчепившись ніжками за край деревного листка, хапають його щелепами і, повільно подаючись назад, зближують краями обидва листки. Тоді із гнізда вибігають інші побратими. Кожна мурашка тримає в роті личинку. Стискуючи черевце личинки, вона примушує її виділяти липучу павутинку. Цими живими «ту-бочками» з клеєм мурашки водять уздовж країв з'єднаних докупи листків і міцно склеюють їх.

Мурашки екофіли живуть в Індії і на Цейлоні. Відомий дослідник тварин Південної Азії Дофлейн розкрив якось гніздо екофіл, аби подивитися, що робиться всередині. Більша частина мурашок кинулася захищати гніздо. Вони вишикувались уздовж пошкодженого