Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
(Назва глави 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3404-IV від 08.02.2006)
Стаття 55. Визначення земель лісогосподарського призначення
1. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
2. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;
(Пункт "б " частини другої статті 55 виключено на підставі Закону № 3404-IV від 08.02.2006)
в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
(Стаття 55 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3404-IV від 08.02.2006)
Обидві частини даної статті слугують визначенню земель лісогосподарського призначення, що робить доцільним їх одночасний, системний коментар.
Ч. 1 наводить визначення земель лісогосподарського призначення загального характеру, мало придатне для практичного застосування. Більш детальне, ніж у ч. 1 коментованої статті, визначення земель лісогосподарського призначення наведено у ч. 1 ст. 5 ЛК України. За цим визначенням, "[д]о земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства."
Наведене визначення (як і визначення ч. 1 коментованої статті) "розпадається" на дві частини: до земель лісогосподарського призначення відносяться лісові та нелісові землі (ділянки).
Лісові землі (ділянки). Використане у визначенні ч. 1 ст. 5 ЛК України поняття "земельна лісова ділянка" розкривається у ст. 1 ЛК України: це "земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства".
У свою чергу, зміст поняття "лісовий фонд" (вжите у визначення земельної лісової ділянки) визначається у ст. 1 ЛК України як "[у]сі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них".
Легальне поняття лісу наведене у цій же ст. 1 ЛК України: це "тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище."
Виходячи лише із законодавчо закріпленого визначення лісу у ст. 1 ЛК України (див. вище), лісом слід було б вважати сади, парки, сквери, насадження на присадибних ділянках та інші види зелених насаджень, що у загальномовному розумінні лісом не вважаються. Природно, що поширення на такі насадження правового режиму лісу було б недоречним. Щоб уникнути невиправданого розширення розуміння лісу, закон конкретизує поняття лісу через характеристику лісового фонду. Ст. 4 ЛК України передбачає, що "до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара". До лісового фонду України, за цією нормою, не належать "зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів" та "окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках." Ці винятки продубльовані у ч. 2 коментованої статті. Правовий режим нелісових зелених насаджень та земельних ділянок під ними визначається ЗУ "Про рослинний світ", "Про благоустрій населених пунктів", наказом Мінбуду України від 10.04.2006 №105 "Про затвердження Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України" та ін. нормативно-правовими актами.
Нелісові землі (ділянки). Склад нелісових земель визначений безпосередньо ч. 1 ст. 5 ЛК України: це землі, "зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства."
Узагальнене визначення земель лісогосподарського призначення. Підсумовуючи викладене, із положень чинного законодавства можна вивести таке визначення земель лісогосподарського призначення: "до земель лісогосподарського призначення належать (1) земельні ділянки природних комплексів, у яких поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними Грунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище, площею не менше 0,1 га, крім зелених насаджень в межах населених пунктів, не віднесених в установленому порядку до лісів, та окремих дерев і груп дерев, чагарників на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках, та (2) нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства."
Станом на 01.01.2009 землі лісогосподарського призначення та ліси на інших категоріях земель займають 10,57 млн. га, або 17,5 % території країни[145]. Найбільше таких земель на Поліссі - майже 30 % і в Карпатах - 40 %, а в Степу їх лише 5 %, Лісостепу - 14 %. Це значно нижче розрахунково-оптимального показника (21 - 22 %), який забезпечує збалансованість між лісовими ресурсами, обсягами лісокористування та екологічними вимогами[146].