Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

Безпосереднє відношення до визначення правового режиму земель оздоровчого призначення також мають положення законодавства, якими визначено режим територій оздоровчих закладів, наприклад, Державні санітарні правила розміщення, улаштування та експлуатації оздоровчих закладів, затверджені Наказом МОЗ України від 19.06.1996 №172, ДСанПіН 5.5.5.23-99 "Державні санітарні правила і норми. Улаштування, утримання і організація режиму діяльності дитячих оздоровчих закладів" тощо.

Правовий режим території конкретного курорту визначається актами про затвердження положення про нього або актом про оголошення курорту. Див, зокрема, такі нормативно-правові акти:

   • постанову Ради міністрів Української РСР "Про затвердження положень про курорти Березівські мінеральні води і Синяк" від 16.08.1982 №421;

   • постанову Ради Міністрів УРСР "Про затвердження положення про курорти Поляна, Сойми, Любінь Великий, Миргород, Ворзель" від 12.10.1982 №490;

   • постанову Ради Міністрів УРСР "Про затвердження положень про курорти Трускавець і Слов'янськ" від 16.12.1982 №614;

   • постанову Ради Міністрів УРСР "Про затвердження положень про курорти Пуща-Водиця та Конча-Заспа" від 12.07.1984 №291;

   • постанову Ради Міністрів УРСР "Про межі округу і зон санітарної охорони курортів Великої Алушти у Кримській області" від 21.10.1987 №343;

   • постанову Ради Міністрів УРСР "Про затвердження Положення про курорт Гусятин" від 04.08.1989 №178;

   • ПКМ "Про затвердження Положення про курорт Сатанів" від 16.10.1992 №591;

   • ПКМ "Про затвердження Положення про Всеукраїнську дитячу оздоровницю-курорт Євпаторія" від 14.07.1999 №1269;

   • ЗУ "Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення" від 11.01.2005 тощо.

Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення, передбачених чинним законодавством, можна поділити на кілька груп.

Насамперед, це особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель (див. ст. 48 ЗКУ та коментар до неї).

Також законодавство передбачає особливий порядок оголошення місцевостей курортами (ст.ст. 7-11 ЗУ "Про курорти"). Рішення про оголошення місцевості курортом приймає ВР України за поданням KM України (щодо курортних територій державного значення) або ради обласного рівня, Верховна Рада АР Крим за поданням державних адміністрацій обласного рівня, Ради міністрів АР Крим. Оголошенню передує достатньо складна процедура, що включає подання клопотання, його розгляд, погодження та експертизу. Землевпорядні аспекти оголошення місцевостей курортами та зонування їх території визначаються ПКМ "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення" від 25.08.2004 №1094.

Встановлені обмеження на приватизацію санаторно-курортних закладів, а отже, і земельних ділянок, на яких такі заклади розташовані (див. ч. 1 коментованої статті, ст. 26 ЗУ "Про курорти", ст.ст. 83-84 ЗКУ).

Передбачено пільговий режим оподаткування земель оздоровчого призначення земельним податком. Земельні ділянки значної кількості санаторно-курортних закладів звільняються від земельного податку (п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону "Про плату за землю"). З іншого боку, у разі використання земель оздоровчого призначення не за цільовим призначенням оподаткування здійснюється за підвищеними ставками (ч. 7 ст. 7, ст. 9 ЗУ "Про плату за землю").

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Назва даної категорії земель походить від терміну "рекреація" - від лат. "recreatio" (відпочинок). "Рекреація" - "відпочинок, поновлення сил людини, витрачених на трудову діяльність"[141].

Враховуючи ту обставину, що для організації відпочинку населення можуть використовуватися найрізноманітніші земельні ділянки, вважаємо, коментоване положення кодексу слід розуміти звужено, витлумачивши його в сукупності із ст. 51 ЗКУ, що визначає склад земель рекреаційного призначення.

Поняття "туризму" розкривається у ЗУ "Про туризм" (ст. 1). Інші згадані у статті поняття ("відпочинок населення", "проведення спортивних заходів") вживаються у загальномовному розумінні.

У законодавстві (ст. 63 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища") вживається термін "рекреаційні зони", який за своїм змістом майже співпадає із терміном "землі рекреаційного призначення": такими "зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму."

У правовій доктрині також використовується поняття "природні рекреаційні території''. А.Г. Бобкова пропонує розуміти під ними "частини простору навколишнього природного середовища, придатні для відпочинку і відновлення життєвих сил та енергії людини, використання яких можливе під час здійснення рекреаційної діяльності. Серед них можна виділити: зони відпочинку - території, що мають природні ресурси і чинники, які можуть бути використані для відпочинку населення та організації рекреаційної діяльності; курортні зони - території, що мають природні курортні ресурси, які можна використати для оздоровлення і відпочинку населення та організації рекреаційної діяльності; лікувально-оздоровчі зони - території, що мають виражені лікувальні, оздоровчі ресурси та фактори, придатні для використання з метою відновлення і зміцнення здоров'я людей та визнані такими в установленому законодавством порядку". На наш погляд, за такого розуміння "природні рекреаційні території" є поняттям, більш загальним по відношенню до земель рекреаційного призначення.

За даними Держкомзему України, станом на 01.01.2005 в Україні площа земель рекреаційного призначення становила 104,6 тис. га