Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

Невичерпний перелік, який можна витлумачити для з'ясування змісту терміну "природні лікувальні властивості", вжитого у коментованій статті, містить ст. 1 ЗУ "Про курорти". До таких властивостей віднесено "мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань".

Визначення, наведене у коментованій статті, слід розуміти звужено, адже "природні лікувальні властивості, що використовуються для профілактики захворювань і лікування людей", у тій чи іншій мірі має переважна більшість земель, проте особливості у правовому режимі мають лише ті земельні ділянки, щодо яких прийняті формальні рішення - щодо оголошення їх курортами або віднесення до категорії лікувальних (для водних об'єктів).

Так, землями оздоровчого призначення на сьогодні за усталеною практикою прийнято вважати ті, які в установленому порядку оголошені курортами (це випливає із визначення курорту, вміщеного у ст. 1 ЗУ "Про курорти"). Ст. 4 ЗУ "Про курорти" передбачає поділ курортів на курорти державного та місцевого значення, що впливає на правовий режим відповідних земель.

На наш погляд, до земель оздоровчого призначення також можна віднести землі, зайняті водними об'єктами, віднесеними до категорії лікувальних, що знаходяться поза межами курортів. Перелік лікувальних водних об'єктів на підставі ст. 62 ВК України затверджений ПКМ від 11.12.1996 №1499 "Про затвердження переліку водних об'єктів, що відносяться до категорії лікувальних". Згідно зі ст. 63 ВК України, такі об'єкти "використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях". Між тим, питання про режим земель під згаданими об'єктами поки що не отримало однозначного законодавчого і навіть доктринального вирішення.

За офіційними даними Держкомзему України, станом на 01.01.2005 площа земель оздоровчого призначення в Україні становила лише 31,9 тис. гектарів[140].

   1. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

   2. На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

3. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

До частини першої. Передбачена коментованою нормою загальна заборона здійснювати на землях оздоровчого призначення "діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель", деталізована у чинному законодавстві шляхом встановлення округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту, з приводу правового режиму яких див. ч. 2 статті та коментар до неї.

До частини другої. Насамперед, слід мати на увазі, що межі курортів одночасно є межами округу санітарної охорони курорту (ч. 1 ст. 28 ЗУ "Про курорти"). В межах округу "забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів " (ч. 1 ст. 28). Округи гірничо-санітарної охорони встановлюються для курортів, "які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо) " (ч. 2 ст. 28 Закону).

Існування округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони передбачено також ч.ч. 2, 3 ст. 62 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.ст. 93 та 104 ВК України.

Правовий режим округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони наповнюється конкретним змістом за допомогою поділу округів на зони (ст. 30 ЗУ "Про курорти"): першу {суворого режиму), другу (обмежень) та третю (спостережень). Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою.

Для кожної із зон встановлений особливий правовий режим (ст.ст. 31-33 ЗУ "Про курорти"). Межі зон визначаються у рішенні про оголошення природної території курортом (див., наприклад, ЗУ "Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення" від 11.01.2005 та постанову Верховної Ради України "Про оголошення природних територій міста Саки Автономної Республіки Крим курортом державного значення" від 11.01.2005).

До частини третьої. Заборона передачі "земельних ділянок у власність і надання у кори­стування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення", прямо випливає із положень ч.ч. 1 та 2 коментованої статті. Щодо обмежень на передачу земельних ділянок курортів у власність див. також ч. 1 ст. 49 ЗКУ та коментар до неї.

1. Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законом.

До частини першої. Положення коментованої частини слід застосовувати з урахуванням обмеження на приватизацію санаторно-курортних закладів, а отже, і земельних ділянок, на яких такі заклади розташовані (див. ст. 26 ЗУ "Про курорти"), що підтверджено положен­нями п. "в" ч. 3 ст. 83, п. "г" ч. 4 ст. 84 ЗКУ).

До частини другої. Положення коментованої частини у визначенні правового режиму земель оздоровчого призначення мають бланкетний характер. Головним нормативно-правовим актом, що визначає правовий режим даної категорії земель, є ЗУ "Про курорти". Стосуються земель оздоровчого призначення і окремі положення ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст.ст. 33, 60,