Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
Стаття 51. Склад земель рекреаційного призначення
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Окремі різновиди земель, що коментована стаття відносить до земель рекреаційного призначення, потребують коментарю.
Насамперед, слід зупинитися на понятті зеленої зони. Хоча потреба в таких зонах є очевидною, чинний ЗКУ лише згадує про існування зелених зон (зокрема, у коментованій статті), проте не визначає їх режиму. Окремі положення про зелені зони містяться у ПКМ від 16.05.2007 №733 "Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок", а також у ГОСТ 17.5.3.01-78 "Охрана природи. Земли. Состав иразмер зелених зон городов" та ГОСТ 17.6.3.01-78 "Охрана природи. Флора. Охрана и рациональное использование лесов зелених зон городов. Общие требования" (неофіційні тексти документів наведено на компакт-диску, що додається). Таким чином, де-факто зелені зони міст на сьогодні існують, проте без належної законодавчої основи. Для визначення сутності поняття та режиму зелених зон слід звертатися до положень про землі лісогосподарського призначення (див. ст. 55-57 ЗКУ та коментар до них).
В Україні склалася практика здійснення позаміської житлової забудови під виглядом рекреаційних об'єктів. Таким чином забудова можлива і без введення запланованих під забудову земельних ділянок у межі населених пунктів (адже землі житлової та громадської забудови, відповідно до ст. 38 ЗКУ, можуть існувати лише в межах населених пунктів).
Стаття 52. Використання земель рекреаційного призначення
1. Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
2. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.
Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.
До частини першої. Ч. 1 ст. 52 ЗКУ передбачає можливість перебування земель рекреаційного призначення у будь-якій формі власності. Дану норму слід застосовувати із врахуванням того, що землі рекреаційного призначення можуть одночасно належать до інших категорій земель, для яких встановлені обмеження на передачу у комунальну або приватну власність: земель природно-заповідного фонду (див. коментар до ч. 1 ст. 45 ЗКУ), оздоровчого призначення (див. коментар до ч. 1 ст. 49 ЗКУ), історико-культурного призначення (див. коментар до ч. 1 ст. 54 ЗКУ), лісогосподарського призначення (див. коментар до ч. 1 ст. 56 ЗКУ), водного фонду (див. коментар до ч. 1 ст. 59 ЗКУ).
До частини другої. Безпосередньо із цільового призначення даної категорії земель випливає заборона діяльності, "що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також: негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель" (коментована частина, ч. 2 ст. 63 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"), заборона зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечить використанню цих зон за цільовим призначенням (ч. 2 ст. 63 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"). Дана заборона має дуже загальний характер і потребує деталізації (див. коментар до ч. З коментованої статті).
До частини третьої. Коментована частина у питанні визначення "порядку" (режиму) використання земель рекреаційного призначення відсилає до "закону". Спеціальний закон, що визначав би правовий режим таких земель, відсутній. ЗУ "Про туризм" та "Про фізичну культуру і спорт" (що є "провідними" у регулюванні рекреаційних відносин) практично не містять положень земельно-правового характеру. Тож правовий режим земель рекреаційного призначення визначають розрізнені нормативно-правові акти.
Так, законодавство передбачає землевпорядні особливості встановлення меж та організації територій рекреаційного призначення - див. ПКМ "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення" від 25.08.2004 №1094.
Особливості планувально-просторової організації території під різними об'єктами стаціонарної рекреації, що передбачають будівництво будівель та споруд, регламентується будівельними нормами.
Законодавство про плату за землю встановлює особливості оподаткування земель рекреаційного призначення земельним податком. Відповідно до ч. 7 ст. 7, ст. 9 ЗУ "Про плату за землю", встановлені підвищені п'ятикратно ставки оподаткування за використання земельних ділянок рекреаційного призначення не за цільовим призначенням. З іншого боку, "вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів", розташовані на землях рекреаційного призначення, звільняються від сплати земельного податку (п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону).
Щодо земель рекреаційного призначення діє особливий порядок зміни цільового призначення. Так, відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗКУ, вилучення земель рекреаційного призначення, що перебувають у постійному користуванні, для інших потреб здійснюється за рішенням KM України.
При
