Precedent UA — 2015 - Колектив авторів

Сергій Волосюк проти України, № 1291/03, 12 березня 2009 року (див. Право на листування в місцях несвободи)

Фактичні обставини справи: 24 грудня 1997 року відносно заявника була порушена кримінальна справа за обвинуваченням у вимаганні грошей у двох осіб. У невстановлений день потерпілі подали цивільний позов про відшкодування їм матеріальної та нематеріальної шкоди, завданої неправомірними діями заявника. 2 вересня 1998 року заявникові висунули також обвинувачення у пошкодженні документів справи під час ознайомлення. Заявника було визнано винуватим Київським районним судом міста Харкова 5 листопада 1998 року та присуджено покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі умовно. Цим же рішенням суд задовольнив частково цивільні вимоги потерпілих. Апеляційний суд 21 січня 2002 року скасував вирок в частині обвинувачення заявника у пошкодженні документів справи, вказавши, що ця справа повинна бути припинена за відсутності достатніх доказів. А щодо іншої частини вироку, то суд направив справу на повторний розгляд до суду першої інстанції. 4 лютого 2003 року було винесено вирок відносно заявника із покаранням у чотири роки позбавлення волі умовно та частковим задоволенням цивільних позовів потерпілих. Рішення залишено було без змін апеляційним судом 22 травня 2003 року. Того ж року 2 грудня Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника. Слухання в цій справі проводилися із перервами від декількох днів до декількох місяців. В ході судового розгляду було отримано два висновки експертів, що зайняло близько шести місяців.

Суд встановив, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».

Представник заявника в Суді: адвокат Анна Сажко.

Суд визнав порушення статті 6 § 1 Конвенції.

Основні тези:

«Відповідно статті 6 § 1 кожен має право на… розгляд його справи упродовж розумного строку… судом, встановленим законом, який… встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення» (§ 19)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–95057

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1274008354

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Фактичні обставини справи: 2 жовтня 2010 року заявник подав позов до Київського районного суду міста Харкова проти свого колишнього роботодавця, вимагаючи виплатити різні платежі, що належали йому після виходу на пенсію, включаючи компенсацію за затримку виплати заробітної плати. 16 жовтня 2002 року суд частково задовольнив позовні вимоги заявника. Дві сторони оскаржили це рішення. У період з лютого 2002 року по березень 2004 року Апеляційний суд Харківської області декілька разів повертав справу до районного суду у зв’язку з процесуальними порушеннями. 30 березня 2004 року апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції, збільшивши суму виплати заявникові. Того ж дня апеляційний суд виніс окрему ухвалу, якою звернув увагу голови районного суду на ряд процесуальних порушень в цій справі, які привели до затримки її розгляду. У квітні 2004 року сторони подали касаційні скарги. Верховний Суд України 24 травня 2006 року залишив в силі рішення апеляційного суду.

Суд встановив, що в даному випадку тривалість судового розгляду була надмірною і не відповідала вимогам «розумного строку».

Представник заявника в Суді: адвокат Андрій Крістенко.

Суд визнав порушення статті 6 § 1 Конвенції.

Основні тези:

«Відповідно до статті 6 § 1 Конвенції, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків… має право на… розгляд його справи упродовж розумного строку …» (§ 11)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–98138

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1273832789

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 серпня 2013 року, справа № 213/2816/13-ц; рішення від 01 жовтня 2013 року, справа № 213/2769/13-ц; рішення від 02 жовтня 2013 року, справа № 213/3090/13-ц, рішення від 19 грудня 2013 року, справа № 213/2934/13-ц, суддя Мазуренко В. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33723246 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34373555

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34371268

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36712988

2) рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2014 року, справа № 180/2185/13-ц, суддя Тананайська Ю. А.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41137910

Теза із рішення: «…Згідно практики Європейського суду з прав людини в справах: Гольм проти Швеції від 25 жовтня 1993 року., Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, «Костичев проти України», «Ніколова проти Болгарії» (1999 року), «Комінґерсолл С. А. проти Португалії», де судом було встановлено, що вчинення злочину щодо потерпілого вже є підтвердженням завдання останньому моральної шкоди…»

Гриненко проти України, № 33627/06, 15 лютого 2012 року

(див. Погане поводження та його розслідування)

Нечипорук і Йонкало проти України, № 42310/04, 21 квітня 2011 року

(див. Заборона катувань)

Шабельник проти України, № 16404/03, 19 лютого 2009 року