Precedent UA — 2015 - Колектив авторів
Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.
Суд визнав порушення статті 5 §§ 1 та 3 Конвенції.
Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 135, 136, 148, 149, 155, 156, 241, 236, 242, 244 Кримінально-процесуального кодексу України, статті 32, 185, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року.
Основні тези::
«Суд повторює, що проголошуючи право на свободу, стаття 5 § 1 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи» (§ 52).
«Суд повторює, що при вирішенні питання, чи було дотримано статтю 5 § 3, необхідно розглянути й оцінити обґрунтованість підстав, які переконали судові органи погодитися — у справі, що розглядає Суд — на серйозний відступ від принципу поваги до особистої свободи і презумпції невинуватості, що завжди має місце при позбавленні особи свободи без її засудження…» (§ 62)
Посилання:
Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–91404
Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1236434978
Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:
1) рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 31 жовтня 2013 року, справа № 1-кп‑2/12, суддя Ольшевська Н. В.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38295715
Теза із рішення: «…хоча спроба втечі заявника при затриманні, здається, дала представникам влади підстави для утримування заявника під вартою на стадії досудового слідства та суду, серйозність звинувачень проти нього та ризик втечі, та перепони правосуддю залишалися єдиними причинами, чому суди не змінювали міру запобіжного заходу, що була до нього застосована. Попри те, що стаття 5 § 3 вимагає, що після певного періоду наявність розумної підозри сама по собі не виправдовує позбавлення волі, і судові органи повинні навести інші підстави для продовження утримання під вартою…» (§ 63)
2) рішення Апеляційного суду Житомирської області від 23 червня 2014 року, справа № 278/1–210/12-к, судді: Романова О. В., Ляшук В. В. та Михайловський В.І.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39385127
Теза із рішення: «..При цьому колегія суддів виходить також з практики Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства, у вирішенні зазначених питань. Про те, що неодноразові зізнання заявника, до якого було формально застосовано адміністративне затримання, а фактично з яким міліція поводилась, як із підозрюваним у вчиненні злочину, та позбавила його доступу до захисника, участь якого була б обов'язковою за законодавством України, не можуть бути використані для його засудження, навіть при умові, що заявник повторив свої зізнання у присутності захисника, з яким до допиту не бачився, та послуги якого, за таких обставин, носили символічний характер…»
3) рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 червня 2015 року, справа № 263/6956/15-к, суддя Степанова С. В.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45119350
Теза із рішення: «…Таким чином слідчий суддя вважає, що посилання захисника на порушення слідчим суддею таких рішень ЄСППЛ як «Харченко проти України», «Єлоєв проти України» в частині того, що слідчим суддею не розглядалася можливість застосування інших запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, є недоречним, оскільки вказане питання було предметом розгляду слідчого судді; рішення ЄСППЛ «Третьяков проти України» щодо неналежного обґрунтування продовження тримання під вартою та відсутністю визначеного строку тримання під вартою, є також недоречним, оскільки питання продовження тримання під вартою ще не розглядалося, а вирішувалося лише питання щодо обрання запобіжного заходу підозрюваному та в ухвалі слідчого судді строк тримання під вартою був визначений, а саме по 06 липня 2015 року включно; рішення ЄСППЛ «Доронін проти України» та «Микола Кучеренко проти України» в частині відсутності рішення суду про тримання підозрюваного під вартою після пред’явлення матеріалів справи для ознайомлення і до проведення попереднього розгляду справи судом, також у даному випадку є недоречним, оскільки по даному кримінальному провадженню досудове слідство ще не закінчувалося та стороні захисту не надавалися матеріали досудового розслідування для ознайомлення до його завершення та обвинувальний акт ще не направлявся до суду…»
Утримування на примусовому лікуванніКучерук проти України, № 15825/06, 06 вересня 2007 року
Фактичні обставини справи: У 1998 році заявникові був виставлений діагноз — хронічна шизофренія. В березні 2001 року заявника засудили за крадіжку та хуліганство на півтора роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку. Під час іспитового строку 15 квітня 2002 року заявник був затриманий та звинувачений у крадіжці та хуліганстві. Того ж дня він пройшов судово-медичне обстеження в місцевій лікарні, де йому виставили діагноз — шизофренія, але підтвердили можливість перебування під вартою. Московський суд міста Харкова 5 липня виніс рішення про необхідність проведення примусового психіатричного лікування заявника. Коли 8 липня заявник почав поводити себе збудливо, троє охоронців медичного відділення слідчого ізолятору, де перебував заявник, побили його гумовими дубинками, кинули на підлогу та надягнули наручники. Після чого його помістили до карцеру, де він провів 9 днів, п'ять із яких на ньому постійно були одягнені наручники. Мати заявника поскаржилася на такі дії до правоохоронних органів. Спершу перевірку проводив начальник слідчого ізолятору, а лише через рік справу розслідувала прокуратура, що відмовила в порушенні кримінальної справи. Мати заявника оскаржила це рішення. Її скарга була задоволена, справа направлена на розслідування, але з часом знову була винесена відмова,