Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити - Дейл Карнегі
Розділ 25
Як уникнути втоми і виглядати молодим
инулої осені моя асистентка їздила на медичні курси у Бостон. Медичні? Так. Вони проводяться раз на тиждень у Бостонському диспансері для малозабезпечених, і пацієнти, які їх відвідують, проходять ретельний медичний огляд. Але офіційно вони називаються курсами прикладної психології. Їхньою метою є допомога людям, які потерпають від неспокою. Серед слухачів чимало неврівноважених домогосподарок.Як виникли ці курси? У 1930 році доктор Джозеф X. Пратт — який, до речі, був учнем сера Вільяма Ослера — звернув увагу на те, що серед пацієнтів, які звертаються до Бостонського диспансеру, було чимало фізично здорових людей, які все ж таки мали симптоми різних хвороб. В однієї жінки руки були так покручені «артритом», що вона зовсім не могла нічого робити. Інша корчилась в агонії від усіх «симптомів» раку шлунка. Були тут жінки з головним болем, з хронічною втомою, зі скаргами на гострий біль. Вони справді відчували Цей біль. Але найретельніше обстеження показало, що нічого поганого у фізичному плані з цими жінками не відбувалося. Чимало старомодних лікарів сказали б, що це все їхня уява — «все іде з голови».
Але доктор Пратт розумів, що симптоми не зникнуть, якщо він просто порадить пацієнтам «піти додому і забути про свої хвороби». Він знав, що більшість цих людей не хотіла хворіти: якби вони могли забути про свої хвороби, вони б давно це зробили самі. Чим же можна їм допомогти?
Доктор Пратт створив курси, які викликали зливу критики і скепсис із боку колег. Але курси запрацювали з дивовижним ефектом! За наступні роки тисячі пацієнтів «вилікувалися» від своїх хвороб. Деякі з них і далі ходять на ці курси з наполегливістю прихожан, які відвідують церкву. Моя асистентка говорила з жінкою, яка за дев'ять років не пропустила жодної лекції. Вона розповіла, що коли вперше потрапила до клініки, то була впевнена, що у неї нефроптоз та якась серцева хвороба. Вона була така стривожена і напружена, що час від часу втрачала зір, а перед очима з’являлись білі плями. Проте зараз вона весела, певна у собі й геть здорова. Вона виглядає приблизно на сорок, хоча на руках у неї спав один з онуків. «Я так хвилювалась через сімейні проблеми, — сказала вона, — що інколи бажала собі смерті. Але у цій клініці я зрозуміла усю марноту переживань. Я навчилась їх зупиняти. І тепер можу чесно сказати, що моє життя прекрасне».
Доктор Роуз Хілфердінг, медичний консультант курсів, сказала, що, на її думку, один із найкращих способів позбутися неспокою полягає в тому, щоб розповісти про свої біди людині, якій ви довіряєте. «Коли сюди приходять пацієнти, вони можуть розповідати про свої проблеми доти, доки не викинуть їх з голови. Самому тяжко міркувати над своїм лихом, носити його в собі іще важче. Це викликає нервову напругу. Ми повинні ділитися своїм неспокоєм. Ми повинні бачити, що у світі є люди, ладні вислухати і зрозуміти нас».
Моя асистентка бачила, як полегшало жінці, яка розповіла про свої проблеми. У неї були труднощі у сім’ї, і коли вона заговорила, то була, мов напнута струна. Потім поступово почала заспокоюватися. Наприкінці співбесіди вона всміхалася. Чи проблему було вирішено? Ні, все не так просто. Зміна відбулася, бо вона поговорила з кимось, отримала кілька порад і співчуття. Їй стало легше завдяки величезній лікувальній силі слова.
Психоаналіз певною мірою базується на цій лікувальній властивості слів. Іще з часів Фрейда психоаналітики знають, що пацієнт може звільнитися від внутрішнього неспокою, якщо говоритиме, просто говоритиме. Чому так відбувається? Можливо, у розмові ми краще розуміємо природу нашого лиха, отримуємо кращу перспективу. Ніхто не знає достеменної відповіді. Але всі знають, що «виговорившись» або «знявши з душі тягар», ми майже одразу відчуваємо полегшення.
То чом би не знайти співрозмовника, коли у нас виникає емоційна проблема? Звичайно, я не маю на увазі, що потрібно робити з себе посміховисько, плакати і всім підряд скаржитися. Оберіть того, кому можна довіряти, й домовтесь із ним про зустріч. Це може бути лікар, адвокат, психолог або священик. Потім скажіть цій людині: «Мені потрібна ваша порада. Я маю проблему, і я б хотів, щоб ви вислухали мене. Можливо, ви щось порадите. Можливо, ви побачите аспекти цієї справи, яких я не бачу. Але навіть якщо ні, ви все одно мені дуже допоможете, якщо просто сядете і послухаєте, про що я говоритиму».
Отже, проговорювання — один з основних принципів терапії, що використовується на курсах при Бостонському диспансері. Є там іще низка ідей, які ви зможете застосовувати навіть вдома.
1. Заведіть блокнот або зошит для «натхненного читання». Сюди записуйте вірші, цитати або молитви, які лягають вам на душу і дають відчуття бадьорості. У дощовий вечір, коли ви відчуєте, що настрій падає, цей зошит допоможе вам розвіяти смуток. Багато пацієнтів ведуть такі зошити роками. Вони називають це духовним стимулятором.
2. Не зупиняйтеся на чужих недоліках! Одна пацієнтка відчула, що поступово перетворюється на сварливу, похмуру, вічно не-задоволену відьму. Її привело до тями коротке питання: «Що ви робитимете, якщо ваш чоловік помре?» Вона була настільки вражена цією думкою, що негайно сіла за стіл і склала цілий список чеснот, притаманних її чоловікові. Чому б не зробити так само наступного разу, коли вам здаватиметься, що ви вийшли заміж за тирана? Можливо, після того, як ви прочитаєте список гарних якостей вашого чоловіка, з’ясується, що це саме та людина, яку ви й хотіли зустріти.
3. Цікавтеся людьми! Виявляйте дружній, здоровий інтерес до людей, які живуть поряд з вами. Одну жінку, яка вважала себе такою «винятковою», що зовсім не мала друзів, попросили скласти історію про першу ж людину, з якою вона зустрінеться. Вона
