Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити - Дейл Карнегі
Не зумівши одразу знайти роботу, він відкрив приватну лабораторію, розмістивши її в підвалі власного будинку в Амхерсті, штат Массачусетс. Незабаром після цього був прийнятий новий закон, що вимагав підраховувати кількість бактерій в молоці, і Харлан А. Ховард почав робити бактеріальні аналізи для чотирнадцяти молочних компаній в Амхерсті. Йому навіть довелося найняти двох лаборантів.
Що буде з ним через двадцять п'ять років? Сьогоднішні авторитети у галузі хімії харчових продуктів підуть на пенсію або помруть, а на їхні місця прийдуть молоді люди, сповнені енергії й ентузіазму. Скоріше за все, через двадцять п'ять років Харлан А. Ховард стане одним з найбільших спеціалістів у своїй справі, тоді як деякі його однокласники, що колись купували у нього морозиво, стануть невдахами, поповнять лави безробітних, проклинатимуть уряд і скаржитимуться, що у них не було можливості змінити своє життя. Можливо, і в Ховарда не було б такого шансу, якби він не вирішив зробити нудну роботу цікавою.
Багато років тому на заводі біля токарного верстата нудьгував іще один молодий чоловік. День за днем він точив шурупи, і та робота йому набридла. Сем звільнився б, але боявся, що не зможе знайти інше місце. Тому він вирішив трошки урізноманітнити ту роботу. Сем влаштував змагання з механіком, який працював за сусіднім верстатом. Один з них знімав з поверхні шурупів нерівності, а другий виточував шурупи потрібного діаметру. Періодично вони мінялися верстатами, щоб подивитися, хто виточить більше болтів. Незабаром майстер, оцінивши швидкість і акуратність Сема, перевів його на більш кваліфіковану роботу. Це поклало початок цілій серії підвищень. Через тридцять років після цього Сем — Семюель Воклейн — став президентом фірми Baldwin Locomotive Works. А так і залишився б простим токарем, якби не спробував зробити нудну роботу цікавішою.
X. В. Калтенборн, відомий політичний коментатор американського радіо, якось розповів мені, як він примудрився урізноманітнити нудну роботу Коли йому було двадцять два роки, він працював на судні, що перевозило худобу через Атлантичний океан. Щоб оплатити свій проїзд, він годував биків. Проїхавши на велосипеді через Англію, він опинився в Парижі, голодний і без копійки в кишені. Заставивши в ломбарді свій фотоапарат за 5 доларів, він дав оголошення в паризькому виданні газети New York Herald, що шукає роботу. Йому запропонували продавати тереоскопи. Я пам’ятаю ці старомодні прилади для перегляду «об'ємних» фотографій, які потрібно було піднести до очей. Ви бачили два абсолютно однакові зображення, дивилися далі, о диво, дві картинки раптом зливалися в одну, створюючи ефект третього виміру. Ми бачили на відстані! З’являлося разюче відчуття перспективи.
Отже, Калтенборн почав продавати ці апарати, стукаючи у кожні двері на паризьких вулицях, хоча абсолютно не знав французької мови. Проте він у перший же рік заробив п’ять тисяч доларів комісійних і того року став найбільш високооплачуваним торговим агентом у Франції. За словами X. В. Калтенборна, цей досвід дав йому не менше знань, необхідних для успішної діяльності, ніж рік навчання у Гарварді. Упевненість у своїх силах? Він сам казав мені, що тепер, напевно, зміг би продавати «Протоколи засідань Конгресу США» французьким домогосподаркам.
Крім того, цей досвід дав йому глибоке розуміння способу життя французів, який виявився неоціненним у його роботі на радіо під час аналізу європейських новин.
Як же він примудрився стати першокласним торговельним агентом, не володіючи мовою? Калтенборн попросив свого роботодавця написати хорошою французькою промову, з якою він мав звертатися до потенційних покупців, і вивчив її напам’ять. Він дзвонив у двері, господиня відкривала, і Калтенборн видавав завчений текст з таким жахливим акцентом, що це здавалося смішним. Потім він демонстрував свої картини, і якщо йому задавали питання, Калтенборн знизуючи плечима повторював: «Американець... американець...». Він знімав капелюх і показував приклеєний зсередини текст своєї промови. Жінка сміялася, він також сміявся і показував їй інші картини. Розповідаючи про це, Калтенборн зізнався, що ця робота була дуже нелегкою і допомагало тільки одне: рішучість зробити її цікавою. Щоранку він дивився у дзеркало і підбадьорював себе: «Калтенборне, ти повинен це зробити, якщо хочеш їсти. І якщо вже доводиться займатися цим, то чому б не зробити цю роботу приємною? Чому б не уявляти, натискаючи кнопку дзвінка, що ти актор, який виходить на сцену перед публікою? Врешті-решт ти робиш це так само смішно, як і комік на сцені. То чому б не вкласти у цю гру енергію і натхнення?»
Як сказав мені Калтенборн, такі щоденні бесіди допомогли йому перетворити роботу з потреби, яка спочатку викликала тільки ненависть і жах, на приємну пригоду, що приносила крім задоволення ще і великий прибуток.
Коли я запитав у X. В. Калтенборна, чи може він щось порадити молодим американцям, які прагнуть досягти успіху в житті, він сказав: «Просто кожного ранку працюйте над собою. Ми багато говоримо про користь ранкової зарядки, та ще більше нам потрібні духовні і розумові вправи, які щодня підштовхуватимуть нас до дії. Не забувайте щодня підбадьорювати себе».
Хіба щоденна промова до самого себе не виглядає дурним, легковажним або дитячим заняттям? Ні, навпаки, саме в цьому суть здорової психології. «Наше життя таке, яким ми його уявляємо». Ці слова справедливі у наш час так само, як і вісімнадцять сторіч тому, коли Марк Аврелій написав їх у книзі «Роздуми»: «Наше життя таке, яким ми його уявляємо».
Щогодини розмовляючи з собою протягом дня, ви можете спрямовувати свої думки до мужності і щастя, сили і заспокоєння. Розмовляючи з собою про речі, за які ви маєте бути вдячні долі, ви наповнитеся бадьорістю і радістю.
Оберіть позитивний напрямок думок, і будь-яка робота здасться вам приємнішою. Ваш шеф хоче, щоб ви більше цікавилися своєю роботою, оскільки від цього залежить його
