Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька - Данило Борисович Яневський

21 липня на львівську подію відгукнувся референт МЗС Німеччини Гросскопф: «Мова йде про самовільний вчинок відомої честолюбивої та активної групи Бандери. Інсценізований ними у Львові акт, з нашого погляду, не має жодного міжнародно-правового значення. Ця позиція була недвозначно виражена військовими та внутрішніми органами (так в тексті. – Д. Я.) керівним особам групи Бандери…Також на сьогоднішній стадії треба, мабуть, відмовитися від представлення [справи] панові рейхсміністрові закордонних справ».[174]

Як це не дивно, чекістських документів про «відновлення» Української державності мені пощастило прочитати також два.

У звіті анонімного агента НКДБ УРСР про 30 червня від 1941 р. зазначено:

– Бандера «з початком військових дій Німеччини проти СРСР вів роботу в тісному контакті з німецьким командуванням»;

– Стецько проголосив Акт 30 червня «без узгодження з німецькою окупаційною владою, спираючись на підтримку оунівських стрільців»;

– Андрей Шептицький «оголосив пастирського листа та поблагословив створений уряд» на пропозицію Бандери.[175]

Документ другий датований 6 вересня 1949 р. На яких оперативних матеріалах ґрунтуються викладені в ньому версії – невідомо. Але вони такі:

– «велике зібрання укранців західних земель України» відбулося о двадцятій годині;

– воно проходило в атмосфері «небувалого натхнення»;

– «присутні бурею овацій та сльозами радості вітали стоячи цю історичну хвилину, а потім заспівали національний гімн»;

– о. Іван Гриньох «виступив у сірому військовому мундирі» як «польовий священик Українського національного легіону»;

– о. Й. Сліпий заявив: митрополит (Андрей Шептицький. – Д. Я.) «вітає всім серцем і всією душею цей великий історичний почин відродження Української державності і закликає весь народ, всіх віруючих негайно почати працювати задля цієї великої справи»;

– «делегат провідника ОУН та учасники зібрання особливо вітали дуже гаряче та душевно присутніх на зборах вищих офіцерів німецької армії» (тобто капітана Коха та його колегу. – Д.Я.);

– «представник німецької армії, колишній полковник УГА професор Кох також вітав присутніх і закликав до якнайтіснішого співробітництва з німецькою армією під керівництвом великого вождя німецького народу Адольфа Гітлера»;

– «зібрання закінчилося співом національного гімну».[176]

Передостаннє відоме мені свідчення безпосереднього учасника акції в будинку «Просвіти» виявив сучасний дослідник Володимир Дзьобак. Посилаючись на спогади «одного з учасників тих подій», він переказує такі подробиці: «у темних кімнатах «Просвіти» зі свічками в руках (у Львові ще не відновили струм) стояло багато людей, в одній із зал Ярослав Стецько в присутності німецьких офіцерів (які за іншими свідченнями потрапили туди «випадково» та «зненацька». – Д. Я.) виголошував промову. Люди пошепки намагалися передавати ті слова з кімнати в кімнату. Саме в таких умовах відбулося проголошення Української Держави (зауважимо: свідок вживає термін «проголошення», а не «відновлення». – Д. Я.), що потім було повторено в двох радіоефірах».[177]

Таких маємо небагато. Але мала кількість компенсується якістю. Такі свідчення віднайшов та опублікував Лев Шанковський.

Свідчення перше, Арвіда Фредборга, кореспондента шведської «Свенска Даґбладет» у Берліні в 1941–1943 pp. Повернувшись на батьківщину 1943 p., журналіст видав книжку «Поза сталевим муром». У ній, за словами Шанковського, шведський журналіст «приписує Актові 30 червня велике, міжнародне значення. Він уважає, що львівське проголошення української державності було головною причиною фіяско гітлерівської політики в Україні. Це фіяско мало значення для ходу війни на Сході…Вину за фіяско, – переповідає Л. Шанковський, – приписує Фредборг нацистській партії, «яка не мала поняття, як використати український націоналізм,…прославила себе «разюче незграбною політикою в Україні». Фредборг протиставляє НСДАП та «армію, яка знала, що робити»… Керовані фельдмаршалом Бравхічем німецькі військовики, – підкреслює він, – плянували створити українську суверенну державу з власною армією і в союзі з Німеччиною…Нацистські пляни перекреслили українські націоналісти, які проголосили у Львові українську державу…На велику