Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька - Данило Борисович Яневський
Далі В. Лисий описує обставини, які радикально суперечать усім відомим до сьогодні описам. Цитую: «Ввечері зібрання дійсно відбулося в одній невеличкій кімнаті «Просвіти» при участи близько 50 осіб, але не в восьмій годині, а з великим опізненням. На зібрання прибув Ярослав Стецько в товаристві своїх партійних товаришів і д-ра Ганса Коха. Тому що не було електричного світла, – пише В. Лисий, – то свою деклярацію Я. Стецько відчитав при свічках, а капітан д-р Кох коротко поздоровив зібраних громадян окликом – з витягненою рукою – «Слава Україні!», «Слава Гітлєрові» і зібрання закінчилося».
Важлива деталь: за словами В. Лисого, 2 липня саме від Ярослава Старуха він довідався – Акт 30 червня був «спробою заскочити німців, бо вона й так не знайде піддержки націонал-соціялістичної партії». Я. Старух, – пише він далі, – «казав, що ОУН не має ніякого зв'язку з реальними політичними німецькими колами, а тільки з військовими і тому треба рахуватися з тим, що ОУН повинна піти в підпілля».
Хто такий Ярослав Старух?Старух Ярослав (псевдо: Стяг, Ярлан, Стояр), (1910–1947). Народився в с. Золота Слобода (сучасна Тернопільська обл.), закінчив гімназію в Бережанах, «вивчав право» у Львівському ун-ті. Член ОУН з 1931 p., неодноразово заарештовувався за націоналістичну діяльність. У 1939 р. засуджений до 13 років ув'язнення, звільнений німцями. В жовтні 1939-го – червні 1941 р. – секретар Українського центрального комітету, сформованого у Кракові ОУН під проводом А. Мельника. Учасник «збору» ОУН у Кракові (лютий 1940 р.). У 1942–1943 рр. ув'язнений німцями, звільнений «засобами СБ ОУН». У 1943–1945 pp. – працівник референтури пропаганди ОУН(б), член Проводу ОУН. Загинув у бою біля м. Любачів (Польща).
Версія В. Лисого (продовження)Пригадавши, що копію Акта про відновлення Української Держави, яку Ярослав Стецько зачитав був на збоpax 30 червня, сам мемуарист дістав лише за 2 дні, Володимир Лисий повідомляє: «На день 4 липня за ініціативою ОУН скликано громадські збори старших львівських громадян до домівки «Дністер» по вул. Руській, ч. 4. Дивні то були збори, – підкреслює він. – Промовці ОУН ані словечком не поінформували старших громадян, хоч би і довірочно, про політичну ситуацію. Я, що був також на цих зборах, зрозумів, а радше догадувався вже на підставі розмов з Ярославом Старухом, що верхівка ОУН сама не знала, на чому вона стоїть. Зате на цих зборах всі довідалися про розкол ОУН на групу Степана Бандери і на групу Андрія Мельника. Присутнім на зборах старшим громадянам, що пережили страхіття більшовицької влади, вістка про розбиття була незрозумілою. Вони й не довідалися, чому наступив розкол».
За словами В. Лисого, учасники цих зборів ухвалили рішення про нові збори наступного дня. 5 липня «повторилося те саме, що й на передніх (так в тексті. Очевидно, слід читати «попередніх». – Д. Я.). Промовці ОУН знову розказували про спір між групою Мельника і ними, але так не виразно, що це нагадувало якусь казку…Представників групи Мельника в тому часі ще у Львові не було, і я довідався про розкол тільки від однієї сторони». Єдиний практичний результат зборів 6 липня – обрання «сеньйорату зі 16 осіб з правом кооптації та з метою для репрезентації українського громадянства перед німецькою владою, незалежно від того, що робить ОУН». Головою цієї інституції обрали визначного галицького політика, в минулому лідера української парламентської делегації в габсбурзькому Соймі Костя Левицького, секретарем – професора Ярослава Біленького.
Тим часом повним ходом йшло «формування» Державного (В. Лисий називає його «Крайовим») правління Ярослава Стецька. У випадку нашого мемуариста, призначеного «міністром» внутрішніх справ, це мало такий вигляд: «У перших днях липня (це сталося після 6 липня, як наголошує «міністр». – Д. Я.) приніс мені посланець номінацію… за підписом Ярослава Стецька та скріплену округлою печаткою з тризубом «Українська Держава». Я був дуже здивований змістом листа, бо ж ніхто мене не питав про те, чи даю я згоду на такого роду «іменування», чи ні. Як я пізніше довідався (виділення наше. – Д. Я.) мав іменувати прем'єром «провідник» Степан Бандера, а Ярослав Стецько на цій самій основі і на основі пастирського листа митр. А. Шептицького заіменував решту «Крайового Правління».
За 15 років після цих подій, власне 1955 p., Володимир Лисий прочитав в «Українському самостійникові» статтю такого собі Романа Ільницького про події 30 червня.
Що таке «Український самостійник»?«Український самостійник» – тижневик Закордонних частин ОУН (34 ОУН), якими керував С. Бандера. Після розколу 34 ОУН (лютий 1954 р.) керівництво редакцією перебрала опозиційна до Бандери група Л. Ребета (так звані «двійкарі»). З вересня 1957 р. – щомісячник. У 1976 р. об'єднався із журналом «Сучасність».
Версія В. Лисого (продовження)Отже, прочитавши цю статтю, В. Лисий «з подивом для себе» дізнався про те, що