Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька - Данило Борисович Яневський

З широко відомого у вузьких колах дослідження[181] довідуємося таке:

– «метою українських націоналістів було відновлення держави, незалежно від ставлення нового союзника»;

– націоналісти «повинні були творити військові відділи та адміністративні органи, щоб таким чином поставити «союзників» перед доконаним фактом існування української держави»;

– це «не узгоджувалося з баченням німецької влади»;

– тому «ініціатори – провідні члени ОУН» були заарештовані.[182]

Ці судження – класика маніпуляції.

По-перше, тому, що український націоналістичний рух як цілість на цей момент не існував.

По-друге, тому, що ОУН і група Бандери (це ми вже з'ясували) мали радикально протилежні погляди на стратегію і тактику своєї діяльності в умовах німецько-радянської війни. ОУН створила Український центральний комітет, керівництво якого сформували члени ОУН. Діяв він, як відомо, протягом 1939–1945 pp.,у 1940–1944 pp. очолював його професор В. Кубійович, а сам УЦК «представляв» інтереси української громади перед німецькими окупантами.

По-третє, тому, що ОУН та/або група Бандери в принципі не могли бути союзником Німеччини. Політичні партії та держави мають різну правосуб'єктність, не підписують і не можуть підписувати між собою ніяких угод, тим більше – союзницьких. Угоди, тим паче міжнародні, підписують рівнозначні величини: держави – з державами, партії – з партіями.

Галичина в 1941 р. – це польська територія, окупована СРСР. Отже, природно запитати: а хто мав узгодити такий план? Чи існував він взагалі? Як взагалі автор цього судження уявляє собі процес такого «узгодження» в робочому кабінеті Адольфа Гітлера – хіба за кухлем пива із Бандерою? Питання про те, як Бандера Степан Андрійович або Стецько Ярослав Семенович могли «скористатися» Адольфом Гітлером, залишу поза межами нашого дискурсу.

Видатний український історик, археограф, доктор історичних наук (1926–2010) дотримувався «канонічної», якщо можна так сказати, версії: «керівництво ОУН-революційного крила тверезо оцінювало становище і тому, цілком слушно з політичного погляду, обрало тактику доконаних фактів, проголошуючи без будь-якого порозуміння з німецькою стороною… Акт відновлення Української держави».[183]

Директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові написав картину подій 30 червня в усіх деталях.

У розширеній публікації «Акт відновлення державності 30 червня. Як це було» подав також 3 фото з місця події:[184] якогось підрозділу вермахту на вулицях Львова (2) та одне з підписом «30 червня 1941 року. Львів'яни в очікуванні проголошення Акта відновлення державності». На цій світлині впадають в око вивіски «Риба. Овочі. Фрукти» та «Хемпром». її зроблено вдень, а проголошення, як наразі, відбулося пізно вночі.

Поза тим, картина, описана Р. Забілим, така:

«Я. Стецько зайшов до приміщення «Просвіти» на площі Ринок (напевно, це сталося вдень, бо далі Р Забілий вживає термін «під вечір». – Д. Я.), де мало відбутися проголошення відновлення державності. Його партійний побратим Ярослав Старух уже проводив збори, метою яких було негайно створити міську управу та якнайшвидше взяти Львів під контроль. Громадськість підтримала ініціативу проголошення відновлення незалежності, – і тут – увага! – Стецько, як майбутній голова Державного правління (!!!), прийняв присягу від кандидата на голову міської управи професора Юрія Полянського, рекомендованого на посаду зборами громадськості».

Далі події нібити розвивалися так. «Під вечір у приміщенні «Просвіти» зібралося понад сто видатних громадян Львова на відкриття Національних зборів. Не витримуючи напруження, деякі члени ОУН почали висловлювати думку, щоб відстрочити захід на два дні та провести його серед більшої кількості залучених в оперному театрі. Але і Ярослав Стецько, і Іван Равлик, і отець Йосип Сліпий та Василь Кук твердо стояли на позиції негайного проголошення Акта. Національні збори відкрив Стецько. Виступили отець Йосип Сліпий, представник „Нахтіґалю”, капелан отець Іван Гриньох (якого «представляти» німецьку військову частину та ще й на зборах української громадськості з невідомим статусом ніхто не уповноважував і уповноважити не міг у принципі. – Д. Я.), професор Поляновський та представник крайового проводу ОУН на Західноукраїнських землях. Василь Кук зачитав листа Бандери із пропозицією призначити головою Державного правління Ярослава Стецька, яку підтримали збори».

Львів, 30 червня (?) 1941 р. «Хвилювання та надію», можливо, можна було би розгледіти на світлині з іншим розрішенням, але таких технологій тогочасні фотоапарати не мали

Під час засідання трапився інцидент. Про події