Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька - Данило Борисович Яневський

який випадково поранив свою праву руку невеликою таємничою трубочкою, з англійським написом, яку знайдено на одному польському військовому пості».[163] Версія В. Кука (продовження)

Проте повертаймося на другий поверх «Просвіти», куди, за всього бажання, більше 100 людей набитися не можуть – будинок зберігся, це на власні очі може побачити будь-який з його відвідувачів.

У своєму виступі, прийшовши «зненацька», майор Кох зазначив: «зараз іде війна і необхідно все мобілізувати для потреб фронту, питання ж української державності поки що неактуальне, воно не в компетенції Верховного командування і в майбутньому буде вирішено фюрером Адольфом Гітлером». Після нього, на завершення, виступили ще Вітошинський та Стецько. Про що говорили – Кук не пригадує, але ясно пам'ятає: після цих промов всі заспівали «Не пора, не пора, не пора москалеві і ляху служить».

Головний, системний висновок Василя Кука такий: «Церемонія проголошення відновлення Української Держави… тривала недовго, декілька годин, але йшли ми до цього світлого дня багато років».[164]

Версія М. Лебедя

Микола Лебідь, у найближчому майбутньому – наступник Бандери, «урядуючий провідник» його ОУН – запам’ятав: «у вечірніх годинах 30.6 зібрались у Львові Українські Національні збори, проголосили відновлення Української Самостійної Держави та схвалили ініціативу ОУН, покликавши Українське правління з Ярославом Стецьком як його головою-прем'єром. У кілька днів опісля створено Українську національну раду з д-ром К. Левицьким… у проводі. Ці два акти були виявом самостійної волі українського народу».[165]

Де, коли і в який спосіб «український народ» виявив свою «самостійну волю» – таємниця за сімома печатями, її М. Лебідь нам не відкрив.

Версія Р. Шухевича

Нагадаю: на момент події Роман Шухевич – офіцер вермахту. Увійшовши разом зі своїм підрозділом до Львова вранці 30 червня, він через декілька годин дізнався про те, що на території однієї з львівських тюрем було знайдено понівечене нелюдями-чекістами тіло його брата. Це було, звичайно, причиною відсутності майбутнього провідника ОУН (самостійників-державників) у будинку «Просвіти».

Отже, не будучи безпосереднім учасником події, Шухевич подав лише загальну політичну оцінку того, що сталося: «провідніукраїнські політичні кола, – вказував він, – вирішили використати для здійснення самостійницьких ідеалів українського народу вибух німецько-більшовицької війни 1941 р. З ініціативи українських націоналістичних кіл 30 червня… утворився незалежний український уряд – Українське державне правління…».[166]

Зауваження автора

Оцінюючи цю заяву, звернімо увагу на те, що Шухевич вважає ініціаторами Акта не оунівське крило Бандери або «нашу групу», про яку писав Стецько, а всі українські націоналістичні сили. Чому так? А про це ми дізнаємося далі. Наразі продовжимо знайомитися з оцінками інших учасників події.

Версія Б. Федорака

Богдан Федорак – наступник Стецька на паперовій і позбавленій будь-якого політичного сенсу посаді голови УДП, по війні був директором Українського культурного центру в м. Воррен, а після проголошення державної незалежності України – почесним консулом України в Детройті (штат Мічиган, США).[167]

Свою точку зору він виклав у передмові до «збірника науково-популярного і пізнавального характеру, призначеного для широкого розповсюдження»:

– «Народні збори, скликаніз ініціятиви революційної ОУН у Львові, проголосили відновлення Української державності»;

– радіоповідомлення про Акт передали члени Українського національного комітету (створеного, як він пояснює, у Кракові «за почином революційної ОУН», а «ввійшли» до нього «представники всіх середовищ, центрів і угруповань, за винятком одного чи двох»).

Зауваження автора

Впадає в око відсутність будь-якої конкретики, наприклад: які такі «центри» та середовища» він має на увазі? Кого вони представляли? Хто конкретно увійшов до цього