Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька - Данило Борисович Яневський

сходитися скликані на Національні збори громадяни». До слова, анонімні, в невідомій кількості, невідомо ким, коли і в який спосіб скликані. 30 червня, день. Збори у будинку «Просвіти»: друга версія Я. Стецька

Ця версія відрізняється від попередньої.

Слово – Стецькові: «відкриваю Національні Збори…». Відкривши в такий спосіб історичної ваги збори, він промовляє: «ОУН звертається до Національних Зборів схвалити її рішення про проголошення відновлення державності. У часі вичитування мною документа про проголошення державності усі встали, відспівавши після цього національний гімн». Далі учасники зборів заходилися обговорювати державницьку ініціативу. Слово, за Я. Стецьком, мали 4 чи 5 осіб, після чого «Акт» і був присутніми схвалений – датований він двадцятою годиною.

Після завершення співу «Не пора, не пора» Василь Кук прочитав пропозицію Бандери про призначення Стецька «головою Правлінння на вдобрення Національних Зборів» та «запропонував від ОУН уповноважити» Стецька «покликати Правління звільняти – призначати членів його. Національні Збори одобрили становище ОУН і прийняли цю пропозицію…»

А де був Степан Бандера?

Тут, мимоволі, виникає питання: в який спосіб Кук, який за декілька хвилин перед тим намовляв Стецька утриматися від проголошення «Акта», встиг подолати більше 320 км від Львова до Кракова? Як довідуємося від П. Балея, Бандера мусив увійти до Львова разом із групою Стецька і «Нахтігалем», але його «в останню хвилину затримали німці в Кракові».[157] Причина «затримки» наразі невідома.

Констатація автора

«Отримати» письмове уповноваження від Бандери і повернутися до Львова, не виходячи при цьому із зали «Просвіти», можна тільки в один спосіб – якщо вдатися до послуг диявола з роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита».

Обрання Державного правління: версія Я. Стецька

Від незрілих авторських зауважень знову повернімося до розповіді Стецька.

Того вечора він, уперше з моменту переходу кордону, «заснув під дахом». Що відбувалося наступними днями, зрозуміти з його споминів неможливо. За словами Стецька, станом на 5 липня «члени Українського державного правління були в дійсності устайнені й отримали свої номінаційні грамоти». Склад ДП, за його версією (а кому, як не йому, знати членів свого уряду!) такий: Я. Стецько (голова і керівник «ресорту соціальних реформ»), професор М. Панчишин (перший заступник голови, міністр здоров'я), Л. Ребет (другий заступник голови), В. Петрів (міністр оборони і керівник УЦК у Кракові), Р. Шухевич і О. Гасин (заступники міністра оборони), В. Лисий (міністр внутрішніх справ), М. Лебідь (міністр державної безпеки), В. Стахів (міністр закордонних справ).[158] І це – весь список.

Арешт: версія Я. Стецька

Наступна зафіксована в пам'яті Стецька дата – якийсь день після 10 липня. Саме тоді він був «заарештований», причому прийшов за ним одягнений у мундир СД «провідний член ОУНм Чучкевич». Удвох прийшли до СД. Тут йому оголосили про арешт. На вечерю принесли «какао з хлібом». Потім перевезли до Кракова, де передали армійським колегам. «Офіцери вермахту відносилися до нас тактовно», – засвідчив арештант. Далі поїздом, за одну ніч, перевезли до Берліна, де Стецька та інших його колег допитували представники Oberkommando der Wehrmacht (OKW) – Верховного командування вермахту та СД. У Берліні всі вони «перебували на вільній «стопі», але під постійним наглядом гестапо». Рівень нагляду не перешкоджав зустрічам, зокрема з послом Японії та прем'єр-міністром Литви.[159]

Попередні підсумки

Одного дня після 22 червня група провідних діячів ОУН(б) переходить з території Генеральної губернії на територію УРСР. Убрані в цивільний одяг із синьо-жовтими китицями, вони, з фальшивими документами, на вантажівці з реєстраційними номерами Червоної армії та з водієм у формі червоноармійця гасають у запіллі вермахту в темпі, який перевищує темп наступаючих військ. Сплять просто неба, невідомо де і чим харчуються, де миються. В ці дні, тобто між 22-м та 29 червня включно, проголошують «відновлення української державності» в населених пунктах по 100-кілометровій трасі Ярослав – Львів, а 30 червня роблять те саме вже і в самому Львові…

Висновок: писав Стецько свої мемуари за принципом – папір усе терпить!

Спробуймо перевірити таке судження. Погортаємо інших