Нарис історії України. Том 1 - Дмитро Іванович Дорошенко

Як би там не було, але протягом кількох десятків літ після Люблинської унії відбувся колосальний процес колонізації величезних просторів середної й південної Київщини й майже цілої сьогоднішньої Полтавщини, себто обширу, який ще недавно перед тим носив офіціальну назву «Дикого. Степу». Земля опинилась у власності кількох десятків маґнатських фамілій, котрі побудували міста, містечка, укріплені замки, поосаджували села. По цих селах розселилась українська хліборобська людність, котра мешкала перед тим більш густо, більш сконденсовано на західніх українських землях, на Волині, Поділлю, Поліссі, північній Київщині. Користаючись з льготних років, вона перші часи почувала себе зовсім вільно й виявила велику енерґію в опануванні диким степом і пристусуванні його до хліборобської культури. Але з часом ця свобода почала дуже обмежуватись. Насунула маса дрібної шляхти в ролі панських адміністраторів, управителів маєтків, орендаторів. Населення скоро знов почало відчувати на собі ту докучливу опіку, яка дошкуляла йому на старих місцях. Та й сами маґнати поспішали використати свої нові володіння, що можна було досягти заведенням примусової праці в господарстві, себто тої ж самої панщини, хоч і не в такій тяжкій формі, як в глибині Польщі. Але населення реагувало навіть на невеликий примус далеко не так спокійно й покірно, як на місцях де панщина вже увійшла в традицію. Тут, серед широких, мало заселених просторів селяне звикли до більш незалежного, самостійного життя, повсякчасна небезпека від татарських наскоків виробляла в них сміливий, військовий дух, привчала володіти зброєю. Сама місцева адміністрація мусила часами мобілізувати сили місцевого населення, щоб оборонитись від татар. Взагалі потреба охорони краю стояла на першому плані, була насущним питанням життя. І якраз тоді то, відповідаючи місцевим умовам і місцевим потребам, формується й виступає на громадську арену суспільна верства, якій в близькому часі судилося відіграти величезну ролю в житті цілого краю. Це була козаччина.

Література до розділу 10

Загальна:

М. Грушевський, Історія України-Руси, т. V, Львів, 1905 і т. VI, Київ, 1907.

Ол. Ефименкова, Історія українського народу, т. І, Харьків, 1922 (або рос. видання: Исторія украинскаго народа, т. І, Петербургъ, 1906).

Про західньо-українські землі під Польщею:

И. Линниченко, Юридическія формы землевладЂнія и судьба древне-русскаго боярства въ Юго-Западной Руси XIV-XV вв. «Юридическій ВЂстникъ», 1892, VII-VIII; його ж: Черты изъ исторіи сословій Галицкой Руси XIV-XV вв.. Москва, 1894, (укр. видання в т. VII «Руської Історичної Бібліотеки», Львів, 1898).

І. Szaraniewicz, Rys wewnętrznych stosunków Galicyi wschodniej w drugiej połowie piętnastego wieku, Lwów, 1869.

A. Jabłonowski, Źródła dziejowe, t. XVIII, cz. 2. Ruś Czerwona, Warszawa, 1903 (див. також „Pisma", t. I, Warszawa, 1910).

W. Łoziński, Prawem i lewem, Lwów, 1903.

M. Владимирскій-Будановь, Населеніе Юго-Западной Pocсіи отъ второй половины XV в. до Люблинской уній. «Архивъ Юго-Западной Россіи», ч. VII, т. 2, КиЂв, 1890.

М. Грушевський, Економічний стан селян на Подністровю галицькім в середині XVI в., «Джерела до історії України-Руси», т. І, Львів, 1895; його ж, Економічний стан селян в Перемиськім старостві в середині XVI в., «Джерела», т. II, Львів, 1897: його ж, Економічне становище селян в Сяніцькім старостві в середині XVI віку, «Джерела», т. III, Львів, 1900: його ж, Економічне становище Львівських селян в середині XVI в., «Джерела», т. VII, Львів, 1903.

І. Крипякевич, Русини у Львові в першій половині XVI в., «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», тт. 77, 78, 79, Львів, 1909.

Українські землі в XVI столітті й їх заселення:

М. Грушевскій, Барское староство, КиЂв. 1894; його ж Южно-русскіе господарскіе замки в половинЂ XVI ст., КиЂв, 1890;

М. Довнаръ-3anoльскій, Украинские староства въ XVI вЂкЂ. КиЂв. 1908 (вступна розвідка до т. 5 частини VIII Архива Юго-Западной Россіи):

В. Антоновичъ, О крестьянахъ Юго-Западной Россіи, «Архивъ Юго-Западной Россіи», ч. VI, т. 2, Київ, 1870 (укр. переклад в т. XXI «Руської Історичної Бібліотеки», Львів, 1901);

И. Новицкій, Очеркъ исторіи крестьянскаго сословія въ Юго-Западной Россіи в XV-XVIII вв., «Архивъ Юго-Западной Россіи» ч. VI. т. 1, Київ, 1876 (укр. пер. в XXI т. «Руськ. Істор. Бібл.»).

A. Jabłonowski, Źródła dziejowe, t. XIX, Ziemie ruskie. Wołyń, Podole, Warszawa, 1889. Т. ХХІІ, Ukraina (Kijów-Bracław), Warszawa, 1897. (див. також „Pisma A. Jabłonowskiego", tt. 1-3; Warszawa, 1919-1921). H. M., Лівобережная Украина въ XV-XVII стол, (це є переклад розвідки Яблоновського „Zadnieprze", «Кіевская Старина», 1896, IV-VI.

A. Jabłonowski, Historja Rusi Południowej do upadku Rzeczy Pospolitej Polskiej, Kraków, 1912.

А. Лазаревскій, Лубенщина и князья Вишневецкіе, «Кіевская Старина», 1896, III (і окремо. Київ, 1896).

М. Грушевський, Господарство польського маґната на Задніпровю, «Записки Українського Наукового Товариства у Київі, т. І, Київ, 1908 (передруковано в книзі «Студії з економічної історії України», Київ, 1918).

Ол. Баранович, Залюднення України перед Хмельниччиною, І. Волинське Воєводство, Київ, 1931.

Л. Падалка, Прошлое Полтавской территоріи и ея заселеніе, Полтава, 1914.

Розділ 11

...

Різні погляди на причини й характер польсько-українських відносин XVI-XVII століть. Питання про походження української козаччини в історичній літературі. Умови й обставини формуванння козаччини

Вже в кінці XVI століття нові форми політичного й соціяльно-економічного укладу життя, які стали закріплятись на східньо-українських землях після Люблинської унії, починають викликати до себе опозицію з боку широких верств місцевого українського населення. Ця опозиція дуже скоро переходить в отверті конфлікти, які згодом ускладнюються ще й через питання реліґійні. В цих конфліктах українського населення з новим режимом козаччина відограла провідну ролю. Тут ми підходимо до одного з основних питань нової української історії, до козацько-польської боротьби, яка в половині XVII століття переходить в широку національну й соціяльну революцію українського народа. Цілком зрозуміло, що як в українській, так і в польській історіоґрафії історія цієї боротьби займає дуже значне місце. Нема нічого дивного, що обидві сторони мають неоднакові погляди на причини й навіть на самий характер цієї вікової боротьби двох сусідніх, споріднених і близьких історичною долею народів. Не залишилася безсторонньою й третя сторона — російська, для якої утиски над українським народом, а особливо над православною вірою в старій польській Річі Посполитій, служили немов історичним оправданням тих утисків, яких зазнавала польська народність у Росії після упадку Річі Посполитої й невдалих польських повстань.

Я не буду тут зупинятися на старій українській і польській історіоґрафії — і та, і друга сторона ставлять і стараються розвязати питання