Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити - Дейл Карнегі

в тисячу разів більше турбуватимуться за власний головний біль, ніж од звістки про вашу або мою смерть.

Навіть якщо один із шести ваших найліпших друзів узяв вас на глум, оббрехав вас, обдурив, зрадив чи навіть устромив вам ножа у спину, — не треба себе жаліти. Натомість пригадайте, що це саме сталося і з Ісусом Христом. Один із дванадцяти найближчих друзів зрадив Його за винагороду, яка зараз дорівнювала б приблизно дев'ятнадцяти доларам. Другий прилюдно зрікся Христа, коли Він опинився у скрутному становищі, тричі заявивши, що навіть не знає Його, і присягнувшись в тому. Ось що сталося з Христом. Чому ж ми маємо сподіватися кращого результату?

Багато років тому я зрозумів, що хоч і не можу завадити людям безпідставно критикувати мене, та можу зробити дещо важливіше: вирішити, чи слід мені хвилюватися через цю критику.

Скажу відверто: я не пропоную вам узагалі ігнорувати критику. Я дуже далекий від цього. Я кажу про необхідність ігнорувати лише безпідставну критику. Якось я запитав Елеонору Рузвельт, як вона ставиться до несправедливої критики. Одному Аллаху відомо, скільки такої критики пролунало на її адресу. Цілком імовірно, що у неї було більше щирих друзів і запеклих ворогів, ніж у будь-якої іншої жінки, яка мешкала у Білому домі.

Вона розповіла мені, що в юності була надто сором'язливою і весь час боялася, що про неї скажуть інші люди. Вона так боялася критики, що звернулася за порадою до своєї тітоньки, сестри Теодора Рузвельта: «Тітонько Бай, я хотіла б зробити ось те і те. Але я боюся, що мене за це критикуватимуть».

Сестра Тедді Рузвельта поглянула їй в очі і сказала: «Ніколи не тривожся про те, що скажуть люди, якщо в душі ти впевнена, що робиш правильно». Елеонора Рузвельт сказала мені, що ця порада була для неї точкою опору протягом усіх тих років, коли вона мешкала у Білому домі. Вона сказала, що єдиний спосіб уникнути критики — це наслідувати статуетку з дрезденської порцеляни і стояти на полиці. «Роби те, що підказує тобі серце, — тебе критикуватимуть у будь-якому разі. Тебе клястимуть, якщо ти це зробиш, і клястимуть, якщо не зробиш». Такою була її порада.

Свого часу, коли нині покійний Метью С. Брані обіймав посаду президента Американської міжнародної корпорації на Уолл-стрит, я запитав його, наскільки він переймався критикою на свою адресу. Він відповів: «Авжеж, колись я дуже болісно на неї реагував. Я тоді прагнув, щоб усі співробітники в компанії вважали мене ідеалом. Я нервував, якщо вони не захоплювалися мною. Я намагався здобути прихильність людини, яка першою виступала проти мене. Але варто мені було налагодити стосунки з одним зі співробітників, як через це починав страшенно дратуватися інший. З ним я також намагався порозумітися, що своєю чергою не подобалося ще комусь. Врешті-решт я зрозумів: що більше я прагну догодити своїм кривдникам, щоб уникнути критики на свою адресу, то швидше збільшується кількість моїх ворогів. І я сказав собі: „Якщо ти піднесешся над юрбою, тебе критикуватимуть. І ти маєш звикнути до цього“. Це дуже допомогло мені. Відтоді я взяв за правило робити все, що від мене залежить, а потім розкривав свою стару парасольку, щоб захиститися від дощу критичних зауважень, і дбав, щоб дощові струмені не потрапили мені за комір».

Дімс Тейлор пішов ще далі. Він дозволив дощу критичних зауважень потрапити йому за комір, а потім публічно покепкував з усього цього. Тейлор вів передачу на радіо в перерві між недільними трансляціями концертів Нью-Йоркського філармонічного оркестру, коли йому в студію занесли лист від однієї жінки, в якому вона називала його «брехуном, зрадником, гадюкою і недоумкуватим ідіотом». У своїй книзі «Про людей і музику» містер Тейлор пише: «У мене виникло таке враження, що вона не слухала радіопередачі». Наступного тижня в ефірі він зачитав цей лист мільйонам слухачів, а через декілька днів знов отримав послання від тієї ж жінки. У ньому вона висловлювала непохитну впевненість у тому, що він назавжди залишиться брехуном, зрадником, гадюкою і недоумкуватим ідіотом. Можна лишень захоплюватися людиною, яка вміє так сприймати критику. І ми захоплюємося його врівноваженістю, спокоєм і почуттям гумору.

Коли Чарльз Шваб виступав перед студентами у Прінстоні, він зізнався, що найважливіший урок у своєму житті отримав від одного старого німця, що працював у нього на сталеливарному заводі. Цей німець посварився з іншими робітниками, й ті вкинули його в річку. «Коли мокрий і брудний він увійшов до мого кабінету, — розповідав містер Шваб, — я запитав його, що він сказав своїм кривдникам. Він відповів: „Я просто сміявся“».

Містер Шваб узяв слова цього німця собі за гасло: «Просто смійся!»

Надто ж помічне це гасло, коли вас кривдять незаслужено. Можна щось відповісти людині, яка сперечається з вами, але що сказати тому, хто просто сміється у відповідь?

Лінкольн, мабуть, не витримав би неймовірного напруження Громадянської війни, якби не усвідомив, що не можна дати відповідь усім критикам. Він описав способи, що допомагають боротися з критикою, і той опис увійшов до скарбниці літературної класики. Лінкольн писав: «Якби я спробував бодай прочитати всі нападки на мене, не кажучи вже про те, щоб на них відповісти, то ні на що інше в мене б уже не залишилося часу. Я роблю все, що можу, — геть усе, й маю намір діяти так і надалі. Якщо на мене чекає перемога, то будь-які закиди у мій бік не матимуть жодного значення. Якщо ж на мене чекає поразка, то тут нічим не зарадять навіть десять янголів, які присягатимуться, що я робив правильно».

Отже, коли вас безпідставно критикують, скористайтеся Правилом 2.

Зробіть усе, що від вас залежить. А потім розкрийте свою стару парасольку, щоб захиститися від дощу критичних зауважень. І тоді дощові струмені не потраплять вам за комір.

Розділ 22

Мої безглузді вчинки

власному архіві я зберігаю теки з позначкою «МБВ». Це скорочення означає: «Мої безглузді вчинки». У ці теки я складаю записи про всі дурниці, яких я наробив у своєму житті. Іноді я диктую такі автобіографічні історії своїй секретарці, але часом вони надто інтимні і несосвітенно дурні, щоб звіряти їх стороннім людям, і я записую їх власноруч.

Я дотепер пам'ятаю кілька критичних зауважень у бік Дейла Карнегі, які я поклав у теку «МБВ» п'ятнадцять років тому. Якби я був цілком відвертим із собою, то