Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити - Дейл Карнегі
Я знаю чоловіків, які вважають релігію справою жінок, дітей і священиків. Вони пишаються своєю «мужністю» і тим, що можуть виграти битву самотужки.
От здивувалися б вони, дізнавшись, що деякі з найвідоміших чоловіків світу щодня моляться. Наприклад, легенда боксу Джек Демпсі сказав мені, що ніколи не лягає спати, не прочитавши молитви. Він розповів, що ніколи не сідає до столу, не подякувавши Господу за їжу. Він сказав, що молився і перед тренуваннями, і перед поєдинками. Перед кожним раундом він промовляв молитву. За його словами, молитва допомагала битися мужньо і впевнено.
«Справжній чоловік» Конні Мак сказав, що не може заснути, не помолившись.
«Справжній чоловік» Едді Рікенбекер сказав мені: він вірить, що молитва врятувала йому життя. Він молився щодня.
«Справжній чоловік» Едвард Р. Стеттініус, колишній директор General Motors та United States Steel та екс-держсекретар США, сказав мені, що просив у Бога мудрості щоранку і щовечора.
«Справжній чоловік» Дж. Пірпонт Морган, найбільший фінансист свого часу, в суботу ходив до церкви Св. Трійці на Уолл-стрит, ставав на коліна й молився.
Коли «справжній чоловік» Ейзенхауер полетів до Англії, щоб прийняти під командування британські та американські війська, у літак він взяв лише одну книгу — Біблію.
«Справжній чоловік» генерал Марк Кларк розповів мені, що під час війни читав Біблію й молився. Так само робили Чан Кай-Ші і генерал Монтгомері — «Монті Аламейнський». Так само робив лорд Нельсон під час Трафальгарської битви. Так само чинили генерал Вашингтон, Роберт Е. Лі, Стоунволл Джексон та десятки інших великих полководців.
Ці «справжні чоловіки» пізнали істину слів Вільяма Джеймса: «У нас із Господом є спільні справи, тож, відкриваючись Його впливу, ми виконуємо своє найглибше призначення».
Це розуміє багато «справжніх чоловіків». Зараз до церкви ходить сімдесят два мільйони американців — рекорд усіх часів. Як я вже згадував, навіть вчені звертаються до релігії. Візьміть, наприклад, доктора Алексіса Карреля, який написав книгу «Людина — це сфера непізнаного» і отримав найвищу нагороду, яка може бути вручена вченому — Нобелівську премію. У статті для Reader's Digest доктор Каррель писав: «Молитва — найпотужніша форма енергії, яку може генерувати людина. Ця сила така ж реальна, як земне тяжіння. Як лікар, я бачив людей, які перемагали хворобу та меланхолію силою однієї молитви після того, як медицина відступала... Молитва як радій є джерелом світла, енергії. ...У молитві людина шукає поповнення своєї скінченної сили, звертаючись до бездонного джерела усієї енергії. У молитві ми поєднуємося з невичерпною рушійною силою, на якій тримається Всесвіт. Ми молимось за те, щоб частина цієї енергії була спрямована на наші потреби. Навіть самого прохання досить, щоб уладналися наші людські труднощі, щоб ми зміцнилися та відновилися. ...Звертаючись до Бога у щирій молитві, ми щоразу змінюємо душу і тіло на краще. Неможливо, щоб будь-який чоловік або жінка помолилися і не отримали хорошого результату».
Адмірал Берд знав, що означає «з’єднатися із невичерпною рушійною силою, на якій тримається Всесвіт». Спроможність зробити це уберегла його в одному з найскладніших випробувань його життя. Він розповідає цю історію у книзі «Сам». У 1934 році він провів п’ять місяців у хижі, похованій під брилами снігу на Льодовому Бар’єрі в Антарктиці. Він був єдиною живою істотою на сімдесят восьмій широті. Снігові бурі ревіли над його хатиною; температура опускалась до вісімдесяти двох градусів за Цельсієм нижче нуля; його оточувала тільки нескінченна ніч. Аж ось він виявив, що його повільно отруює чадний газ, який просякає з печі! Що було робити? Найближча допомога була за 123 милі, та протягом найближчих місяців люди не змогли б дістатися до нього. Він спробував відремонтувати піч та вентиляційну систему, але марно. Він часто втрачав свідомість; він не міг їсти; не міг спати; він так охляв, що ледве міг підвестися з гамака. Він часто боявся, що не доживе до ранку. Він був певен, що помре у цій хижі, і його тіло поховають вічні сніги.
Що ж його врятувало? Одного дня, у відчаї, він розкрив щоденник і спробував викласти філософію свого життя. «Людська раса, — писав він, — не самотня у Всесвіті». Він думав про зорі над головою, про рух сонячних систем і планет; про те, як Сонце свого часу повернеться навіть у віддалені куточки Південного полюса. І написав у щоденнику: «Я не самотній».
Усвідомлення того, що він не самотній навіть у цій пустелі на краю світу, врятувало Ричарда Берда. «Знаю, що завдяки цьому я вцілів». І далі він додає: «Не багатьом людям випадає цілковито вичерпати свої внутрішні ресурси. У нас є глибокі поклади сили, яких ми ніколи не використовуємо». Ричард Берд навчився користуватися цими ресурсами, звернувшись до Бога.
Глен А. Арнольд з Іллінойсу отримав той же урок, що й адмірал Берд. Містер Арнольд, страховий брокер з Чиллікоте, відкрив свій виступ на тему боротьби з неспокоєм таким словами: «Вісім років тому я обернув ключ у замку свого будинку. Тоді я думав, що роблю це востаннє у житті. Потім я сів у машину і поїхав до річки. Я був у відчаї, — розповідав він. — За місяць до цього мій маленький світ почав розвалюватися. Моя компанія з продажу електричних приладів збанкрутувала. Вдома помирала моя мама. Моя дружина носила під серцем другу дитину. Рахунки від лікаря були величезні. Ми заставили все, що у нас було, щоб розпочати бізнес, включаючи машину й меблі; я навіть взяв гроші зі свого страхового полісу. Тепер все втрачено. Я більше не міг цього витримати. Тому я сів у машину і поїхав до річки, щоб поставити крапку в цій історії.
Я проїхав кілька миль, вийшов з машини, сів на землю і розплакався, як дитина. Потім я почав думати — замість того, щоб намотувати кола неспокою, я спробував мислити конструктивно. Наскільки поганою була моя ситуація? Чи могла вона іще погіршитися? Чи справді нічого не можна вдіяти? Що можна зробити, щоб поліпшити її?
Я вирішив покластися на Бога і попросити Його допомогти мені. Я молився, і молився щиро. Я молився так, ніби від цього залежало моє життя, — так воно й було насправді. Потім сталася дивна річ. Щойно я переклав свої проблеми на вищу силу, мене охопив спокій, якого я не відчував кілька місяців. Я посидів півгодини, поплакав і