Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
6. Засуджені зобов’язані: додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
1. Виконання покарання у виді виправних робіт регулюється Кримінально-виконавчим кодексом України, а також Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань (далі — Інструкція), затвердженою наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.
Застосування виправних робіт як виду кримінального покарання має майже вікову практику і досвід виконання. Називалися вони по-різному —«обов’язкові громадські роботи», «примусові роботи без тримання під вартою», але сутність їх залишалася незмінною — примусова праця з проживанням вдома. Більшість дослідників вважають виправні роботи майновим стягненням, «замаскованим штрафом», «штрафом у розстрочку», оскільки вони вписуються в різновидність штрафних санкцій. Виправні роботи у практиці застосування кримінальних покарань посідають значне місце, нині вони передбачені у 97 санкціях статей Особливої частини Кримінального кодексу України. Історично доведена їх доцільність і «життєздатність» — вони завжди були і залишаються альтернативою позбавленню волі (особливо його коротких строків) стосовно осіб, які вчинили нетяжкі злочини і виправлення яких було можливе без ізоляції від суспільства за участі в суспільно корисній праці з громадським впливом трудового колективу. Нині одним із проявів гуманізації каральної політики держави є поступове зниження на засудженого карального впливу право- обмежень, що складають зміст виправних робіт.
2. Виправні роботи застосовуються лише як основна міра кримінального покарання у разі: а) коли така міра покарання передбачена санкцією статті кримінального закону; б) призначення більш м’якого покарання, ніж те що передбачене у санкції відповідної статті Кримінального кодексу України (ст. 69 КК); в) заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення (обмеження) волі більш м’яким покаранням (ст. 82 КК); г) заміни штрафу виправними роботами у випадках злісного ухилення від його сплати (ч. 4 ст. 53 КК); д) заміни більш м’яким покаранням обмеження чи позбавлення волі стосовно звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті (ч. 4 ст. 83 КК); є) звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).
3. Строк призначення виправних робіт складає — від 6 місяців до 2 років, з відрахуванням із заробітку засуджених від 10 до 20%, стосовно неповнолітніх від 16 до 18 років — від 2 місяців до 1 року, з відрахуванням із заробітку від 5 до 10% в дохід держави протягом строку відбування покарання. Вибір розмірів відрахувань встановлює суд, залежно від обставин кримінальної справи: характеру і тяжкості вчиненого злочину, особи винного, матеріального, майнового, сімейного становища і вимог закону про індивідуалізацію покарання.
4. Виправні роботи відбуваються на підприємствах незалежно від форми власності за місцем роботи засуджених (ч. 1 ст. 41 КВК). Засуджені залишаються працювати на тому ж підприємстві, на тій же посаді чи роботі. Переведення на іншу посаду чи роботу відбувається за підстав, передбачених законодавством про працю, за винятком обмежень, встановлених вироком суду та кримінально-виконавчим законодавством.
5. Призначаються виправні роботи тільки працюючим і працездатним особам, відбуваються лише за місцем їх постійної роботи з урахуванням спеціальності. За цих умов до них не можуть бути засуджені: а) інваліди першої або другої групи, особи пенсійного віку; б) вагітні жінки і жінки, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною; в) неповнолітні до 16 років; г) військовослужбовці строкової служби; ґ) особи, які вчинили злочини, пов’язані з виконанням службових або професійних обов’язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь; д) працівники правоохоронних органів, нотаріуси, судді, прокурори, адвокати, державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування.
Якщо до покарання у виді виправних робіт засуджуються неповнолітні віком від 16 до 18 років, необхідне додержання поставленої законом умови — обов'язкове забезпечення належного нагляду за їх поведінкою і здобуття виробничої кваліфікації.
6. У сучасних умовах Державний департамент України до практики застосування виправних робіт в порядку, передбаченому ст. 82 КК України (заміна не відбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким покаранням), потребує певних соціальних гарантій. Звертатися до суду з поданням про розгляд цього питання установи виконання покарання зобов'язані лише за наявності довідки з організації, підприємства, установи, де особа буде працевлаштована з наданням житла на період виконання виправних робіт. Тому розраховувати на таку заміну можуть тільки особи, що документально підтвердили своє майбутнє працевлаштування та забезпечення житлом. Більше того, з 2005 р. працевлаштування засуджених з цього приводу повинно узгоджуватися через відділи кримінально-виконавчої інспекції територіальних управлінь Департаменту за місцем, де має намір проживати засуджений після звільнення. Тобто, перед тим, як направляти матеріали до суду, адміністрація колонії через регіональне управління за участі співробітників кримінально-виконавчої інспекції перевіряє серйозність намірів (гарантію) підприємства, організації або установи працевлаштувати засудженого в разі заміни покарання у виді позбавлення (обмеження) волі виправними чи громадськими роботами.
Тоді у випадку, коли засудженому буде відмовлено у працевлаштуванні за наявністю виданої довідки, кримінально-виконавча інспекція повинна перевірити підстави такої відмови. Якщо відмова пов’язана з тим,