Вступ до психоаналізу - Зигмунд Фрейд
Для ілюстрації відносин між денними залишками і неусвідомленими бажаннями я використав порівняння, яке тепер вважаю за доцільне подати знову. Будь-яке підприємство потребує капіталіста, що оплачував би видатки, і підприємця, що мав би ідеї і тямив, як їх запроваджувати. Роль капіталіста при утворенні сновидь завжди відіграє неусвідомлене бажання: воно надає потрібну для цього психічну енергію; підприємцем є денні залишки, які визначають характер витрат. Цілком можливо, що й сам капіталіст має ідеї та потрібні знання, а підприємець має свій власний капітал. Це спрощує практичну ситуацію, зате ускладнює її теоретичне розуміння. В економіці ми завжди розрізняємо в особі ці дві її функції — капіталіста і підприємця, — і таким чином відновлюється та основна ситуація, на яку й спирається наше порівняння. Ті самі варіації трапляються й при утворенні сновидь, і дослідити їх я полишаю вам самим.
Піти далі ми тут не зможемо, бо вам, певне, давно вже муляє думка, яка заслуговує, щоб її почули. Чи денні залишки, запитаєте ви, справді неусвідомлені в тому самому розумінні, що й неусвідомлене бажання, потрібне, щоб надати їм спроможність утворити сновиддя? Ваш здогад слушний: у цьому й полягає суть усієї справи. Так, їхня неусвідомленість різна. Сновидне бажання належить до іншого неусвідомленого, що, як ми бачили, має інфантильне походження та устатковане осібним механізмом. Було б доцільно розрізняти ці обидва види неусвідомленого, давши їм різні назви. Але з цим слід радше зачекати, поки ми познайомимось із цариною невротичних феноменів. Якщо наше уявлення про існування неусвідомленого вже тепер називають фантастичним, то що скажуть тоді, коли ми признаємось, що для досягнення нашої мети нам треба припустити існування двох його різновидів?
На цьому й зупинімося. Вам знову довелося почути самі недоведені твердження, і чи багато втішного в думці, що таке пізнання можна повести й далі, і байдуже, це зробимо ми або ті, хто прийде після нас? Чи не досить ми самі вже дізналися нового і приголомшливого?
Лекція 15
Сумніви й критичні зауваги
Вельмишановні добродійки і добродії! Ми не полишимо царини сновидь, не розглянувши найзагальніших сумнівів і непевних місць, пов’язаних із нашими новими ідеями та уявленнями. Той, хто уважно слухав мої лекції, мабуть, і сам уже зібрав трохи такого матеріалу.
1. У вас могло скластися враження, ніби при тлумаченні сновидь, попри неухильне дотримання техніки, зостається чимало непевних місць, тому точний переклад явних сновидь і з’ясування латентних думок сновиддя опиняються під загрозою. Тут ви ще згадаєте, що, по-перше, ми ніколи не знаємо, чи якийсь окремий елемент сновиддя слід розуміти безпосередньо чи символічно, бо предмети, вжиті як символи, від цього не перестають бути самі собою. Якщо немає ніяких об’єктивних підстав, що схиляли б до тієї чи тієї постанови, тлумачення в цьому пункті стає цілковито довільним, залежним тільки від інтерпретатора. Крім того, внаслідок збігу протилежностей при роботі сновиддя ніколи немає певності, чи якийсь елемент сновиддя слід тлумачити в позитивному чи негативному розумінні, як власне цей елемент чи як його протилежність, — тут знову з’являється нагода довільно тлумачити матеріал. По-третє, оскільки в сновиддях часто трапляються всякого роду інверсії, інтерпретатор вирішує, як йому заманеться, де саме сталась така інверсія. Нарешті, ви пригадаєте, що чули, ніби дуже рідко можна бути впевненим, що досягнуте тлумачення сновиддя — єдине можливе. Виникає небезпека недобачити ще одне цілком прийнятне тлумачення того самого сновиддя. За таких обставин, виснуєте ви, зостається таке широке поле для сваволі інтерпретатора, що важко сподіватися об’єктивної вірогідності результатів тлумачення. Крім того, ви ще можете припустити, що хибність тлумачення пов’язана не з самим сновиддям, а з неслушністю наших уявлень та гіпотез.
Ці всі ваші закиди слушні, але, гадаю, аж ніяк не виправдовують жоден з ваших висновків: ані першого, мовляв, тлумачення сновидь, до якого ми вдаємося, залежить від сваволі інтерпретатора, ані другого, мовляв, неадекватність результатів ставить під сумнів правильність нашої методики. Коли замість «сваволі інтерпретатора» поставити його вправність, досвідченість, розуміння, я погоджуся з вами. Впливу особистості інтерпретатора ми й справді не можемо позбутися, надто коли трапляються складні для тлумачення випадки. Але така сама ситуація і в будь-якій іншій науковій діяльності. Нема ніякої ради на те, що ту саму методику одна людина застосовує краще або гірше за іншу. А те, що, приміром, видається довільним при тлумаченні символів, можна усунути, зваживши, що, як правило, взаємозв’язки думок сновиддя, а також самого сновиддя з усім життям сновидця й уся психічна ситуація, в якій стався сон, дозволяють вибрати тільки одне з можливих тлумачень, решта стають негодящими. Висновок, ніби недосконалість нашого тлумачення сновидь пов’язана з хибністю наших уявлень, спростовується міркуванням, що багатозначність, або невизначеність, сновиддя — це радше риса, якої ми неодмінно мали б сподіватися в сновидь.
Пригадайте, ми з вами казали, що робота сновиддя здійснює переклад думок сновиддя, вдаючись до примітивних способів вираження, подібних до ієрогліфічного письма. Всі примітивні системи вираження обтяжені невизначеностями та двозначностями, проте це не дає нам права сумніватись у можливості застосувати їх. Ви знаєте, що збіг протилежностей у роботі сновиддя подібний до так званого «протиставного значення первісних слів» у найдавніших мовах. Мовознавець Л. Абель (1884 р.), що йому ми завдячуємо цю теорію, просить нас аж ніяк не уявляти собі, ніби повідомлення, яке одна людина передає іншій з допомогою таких амбівалентних слів, стає через те двозначним. Навпаки, тон, жести і сам мовний контекст не полишають жодного сумніву, яке з двох протилежних значень мовець намірявся передати. На письмі, де немає жестів, їх заступають додаткові, не призначені для вимови графічні зображення, приміром, малюнок згорбленого або випростаного чоловічка, що з огляду на двозначність ієрогліфа ken означатиме або «слабкий», або «сильний». Отже, попри багатозначність звуків і знаків непорозуміння можна уникнути.
У давніх системах вираження, приміром у найдавніших писемностях, ми все-таки помічаємо ще чимало невизначеностей, що їх ми б уже не терпіли в нашому теперішньому письмі. Наприклад, у багатьох семітичних писемностях слова позначені тільки приголосними; пропущені голосні має відновити сам читач, спираючись на свої знання і контекст. Ієрогліфічні писемності дотримуються дуже близького, хоч і відмінного принципу, і тому ми зовсім не знаємо, як звучала давньоєгипетська мова. Натомість у священному письмі єгиптян були ще й інші невизначеності: скажімо, сам писар визначав, як йому розміщати малюнки: справа наліво чи зліва направо. Щоб прочитати ті письмена, слід зважати на те, в який бік повернуті голови птахів та обличчя людей, і т. ін. Але писар міг розмістити знаки й у вертикальному стовпчику або, надписуючи невеликі предмети, міг з огляду на естетичні мотиви й заповнення простору зобразити значки ще якось інакше. Але найважче в ієрогліфічному письмі те, що в ньому слова не відокремлюються. Значки йдуть один за одним на однаковій відстані на всій сторінці, тож узагалі не можна з’ясувати, чи якийсь значок ще пов’язаний із попереднім, а чи є вже початком нового слова. У перському клинописі для розмежування слів уживали косий значок.
Одна з найдавніших мов — китайська, але її і в усній, і в письмовій формі ще й тепер уживає чотириста мільйонів чоловік. Лишень не думайте, ніби я щось у ній тямлю, я тільки дістав про неї певну інформацію, сподіваючись, що зможу знайти в ній
