Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор - Роберт Конквест
Окрім «двадцятип'ятитисячників», навесні 1930 р. на село було послано 72 204 робітника. На допомогу колгоспам направили також 13 тис. бухгалтерів-комсомольців. Крім того, 50 тис. рядових солдатів і молодших командирів пройшли курс спеціального навчання для проведення колективізації. Лише в самій Україні до кінця лютого 1930 р., крім відправлених раніше 2 3 тис. промислових робітників, у селах з'явилося 23 500 спеціальних уповноважених.
Однак не все відбувалося так вдало, як би того хотілося партійним вождям. У одному офіційному звіті розповідається про розпорядження окружного комітету партії в Єльні (РРФСР) у серпні 1933 р. мобілізувати 50 комуністів для роботи на селі. Фактично вдалося відібрати лише 20 чоловік. Із них тільки четверо дійсно поїхали на село, у тому числі один колишній селянин-одноосібник. Решта, як виявилося, були зовсім необізнані з сільським господарством. У жовтні мобілізували ще 15 комсомольців; лише чотирьох удалося послати працювати на село, але через деякий час двох із них довелося звільнити за некомпетентність і пияцтво.
І все ж, незважаючи на видимі кадрові невдачі, ті, кого дійсно використали, складали могутню силу. Про те, як інструктували та «надихали» на працю цих людей протягом усього періоду колективізації, можна дізнатися з пізнішої розповіді одного з активістів — учасника зборів 80 майбутніх організаторів колгоспного руху, на яких з промовою виступив М.М. Хатаєвич: їхня губернія «відстала» і вони повинні поїхати на село на місяць або на шість тижнів.
«Місцева сільська влада, — заявив оратор, — потребує ін'єкції більшовицького заліза. Томуми посилаємо вас.
Ви повинні приступити до виконання своїх обов'язків з почуттям суворої партійної відповідальності, без скімлення, без будь-якого гнилого лібералізму. Викиньте свій буржуазний гуманізм через вікно і дійте, як більшовики, гідні товариша Сталіна. Бийте куркульського посіпаку, де б він не підняв голову. Це війна — або ми їх, або вони нас. Останній залишок капіталістичного сільського господарства треба знищити за будь-яку ціну!
По-друге, товариші, абсолютно потрібно виконати урядовий план поставки зерна. Куркулі й навіть деякі середняки та бідняки не віддають свого зерна. Вони саботують політику партії. А місцева влада іноді вагається і показує слабкість. Ваше завдання — здобути зерно за будь-яку ціну. Видавіть його з них, де б воно не було заховане: в печах, під ліжком, в підвалах чи на задніх дворах.
Через вас, партійні бригади, села повинні збагнути значення більшовицької твердості. Ви мусите знайти зерно і ви знайдете його. Це виклик вашій ініціативі та вашому чекістському духові. Не бійтеся уживати крайніх заходів. Партія цілковито підтримує вас. Товариш Сталін сподівається цього від вас. Це боротьба не на життя, а на смерть; ліпше зробити забагато, аніж не досить.
Вашим третім завданням є завершити молотьбу зерна, відремонтувати реманент, плуги, трактори, жниварки та інше устаткування. Класова боротьба на селі набула найгостріших форм. Не час проявляти делікатність або гнилу сентиментальність. Куркульські посіпаки маскуються і проникають у колгоспи, де вони саботують працю і знищують худобу. Від вас вимагається більшовицька пильність, відвага та мужність. Я певен, ви виконаєте директиви партії та вказівки нашого улюбленого вождя».
Інший активіст писав роками пізніше: «Нас обманули, бо ми хотіли того. Ми так сильно вірили в комунізм, що готові були погодитися на будь-який злочин, якщо його витлумачували, хоча б трохи розбавляючи комуністичною фразеологією… зіткнувшись з чимось неприємним, ми примушували себе вірити, що це було індивідуальне явище і що в цілому стан справ у країні був таким, яким його партія описувала… Іншими словами, саме таким, яким йому належало бути згідно з комуністичною теорією».
Не всі активісти у своїй діяльності керувалися ідеологічними міркуваннями. Улюбленець Сталіна Михайло Шолохов добре ілюструє природу мотивувань лояльних партійних активістів. Частково їхній ентузіазм грунтувався на вірі у трактори; частково він підігрівався ненавистю до сучасного «куркуля» як символу «власності» та представника «іншої сторони», бажанням помститися за жертви громадянської війни та економічну експлуатацію; а частково це — відданість світовій революції, заснована на прочитаних у газетах промовах про класову боротьбу в Китаї та в інших країнах («він думає, він забиває вола, але в дійсності він устромляє ножа в спину світовій революції»). Якщо ми додамо до цього звичку сприймати партійні накази як вищий критерій, то аналіз можна вважати завершеним.
Василь Гроссман зауважує, що серед членів активістських сільських комітетів були різні типи — «ті, що вірили в пропаганду, люто ненавиділи “паразитів” і були на боці найбіднішого селянства, і такі, що використовували ситуацію на свою користь. Але в більшості вони просто палко бажали виконати інструкції. Вони вбили б своїх батьків і матерів, просто щоб виконати інструкції».
Щодо менш «відданих», то ми вже бачили, як проста пожадливість і прагнення влади лютували в селах. Один сучасний радянський письменник зауважував з цього приводу, що з розгортанням колективізації «нові ідеї та гасла стали для деяких спрямовуючим маяком, для інших — важелем для досягнення особистих вигод і кар'єристських прагнень, для ще інших — демагогічними обіцянками, що приховували потаємні мотиви та амбіції».
Інший сучасний радянський письменник, характеризуючи постать колгоспного керівника як живе сполучення ідеології та особистої ненависті, добавляє, що, окрім усього іншого, це безчесний та лінивий тип, найбільшою мрією якого було «нагріти величезну лазню, наповнити її парою, загнати усередину всіх священиків і капіталістів і підпалити її».
У селах посланці партії організовували своїх місцевих прихильників усіма можливими методами. Шолоховський козацький хутір на Дону Грем'ячий Лог колективізує «двадцятип'ятитисячник», який збирає 32-х «бідних козаків та активістів», які запросто «вирішують», за відсутності сільської більшості, створити колгосп та розкуркулити своїх
