Українська література » Наука, Освіта » Націоналізм - Ентоні Д. Сміт

Націоналізм - Ентоні Д. Сміт

Читаємо онлайн Націоналізм - Ентоні Д. Сміт
тип спільноти. Поняття держави можна означити як низку автономних інституцій, які відрізняються від інших інституцій і мають законну монополію на примус та збирання податків на певній території. Але це надто відрізняється від поняття нації. Адже нація, як ми з’ясували, це спільнота, яка сприймається почуттями і в якій проходить життя, а її представники мають спільну батьківщину й культуру.

Не етнічна спільнота, бо, попри деякі збіги в тому, що нація й етнічна спільнота належать одному й тому ж явищу (спільна культурна ідентичність), етнічна спільнота, як правило, не має політичного відтінку та й бракує їй національної культури й навіть території, оскільки етнічній спільноті не конче володіти своєю історичною територією. З іншого боку, нація мусить мати свою власну батьківщину, принаймні впродовж тривалого часу, щоб становити собою націю; прагнути державного статусу й бути офіційно визнаною, а ще наполягати на розвиткові національної культури й на певному самовизначенні. Але, як ми вже бачили, для нації не обов’язково мати свою власну незалежну державу, достатньо прагнути статусу автономії й мати свою батьківщину[10].

Хоча на практиці межа між націями й етнічними спільнотами (або, вдавшись до французького терміну, ethnies) не чітко окреслена, все ж, як слушно зауважує Дейвід Мілер (David Miller), слід пам’ятати про концептуальну відмінність між ними. Проте його власне означення нації (або, як він воліє називати, «національності») як «спільноти (1), утвореної спільними віруваннями й зобов’язаннями, (2) історично тривалої, (3) активної за характером, (4) зв’язаної з конкретною територією і (5) відособленої від інших спільнот завдяки своїй відмінній національній культурі» (1995: 27), тяжіє до суб’єктивного обмеження спектру означень (що могло б, зрештою, стосуватися міст-держав і навіть племінних об’єднань) і зближує поняття нації та етнічної спільноти. Етноси, своєю чергою, теж утворені спільними віруваннями й зобов’язаннями, спільною пам’яттю й безперервністю, спільно діють та, як правило, зв’язані з певною територією, навіть якщо й не живуть на ній. Єдина головна відмінність — те, що етнічним спільнотам здебільшого бракує національної культури. Та все ж, означення Мілера виокремлює деякі головні атрибути нації: безперечне усвідомлення себе спільнотою, наявність спільних вірувань, мітів, історії, а також зв’язок з конкретною територією. Чи під силу нам розширити це означення так, щоб проступили збіги й відмінності між нацією та етносом?

Я пропоную означати поняття нації як «названу людську спільноту, що живе в рідному краєві, має спільні міти, спільну історію, спільну національну культуру, єдину економіку й єдині права та обов’язки для всіх її представників». Поняття етносу, своєю чергою, можна означити як «названу людську спільноту, зв’язану з рідним краєм, для якої характерні спільні міти про походження, спільна пам’ять, однин або більше більше складників спільної культури та деяка солідарність, принаймні серед еліти» [11].



Попри те, що ми вживаємо ці поняття, як робочі означення, насправді це узагальнення абсолютної або ідеалізованої «нації» й «етносу», які беруть початок від умовності відповідних вірувань і почувань представників еліти етносів або націй. За такого підходу не намагаються звести два поняття до спільного знаменника, а прагнуть виокремити їхню основну різницю й відмінні риси між ними. Це легше зрозуміти, вписавши атрибути обох видів культурних ідентичностей, як показано в таблиці 1.1. Оскільки етнічні спільноти й нації належать до однієї й тієї ж категорії явища, вони подібні у верхній половині таблиці: націям, як і етносам, характерні такі ж атрибути колективних імен, спільних мітів і спільної пам’яті. А от нижня частина показує, що нації відрізняються атрибутами спільних прав і обов’язків для всіх представників та єдиною економікою. Крім того, нації, як правило, завойовують батьківщину, тоді як етнічні спільноти можуть бути тільки зв’язані (символічно) зі своїм рідним краєм. Так само, етносам не конче мати національну культуру, а тільки деякий спільний культурний складник, як от мову, релігію, звичаї або спільні інституції, натомість спільна національна культура — основний атрибут націй. Зважаючи на це, навіть третій атрибут зазнав змін — від розмаїтих традицій пам’яті, які трапляються в етносів, до систематизування, стандартизування національної історії[12].

Проте було б помилково вбачати в цій відмінності бодай якусь еволюційну послідовність. Зрештою, в сучасному світі є багато етносів поруч або в межах націй, і це ще досить суперечливе питання, чи вдасться знайти якісь нації серед численних етносів доновітньої доби. Що ж можна сказати вже зараз (детальніше я на цьому спинюся далі): ідеальний тип етносу, з його гіршою організацією, — це загальніше поняття, а нація — конкретніше; нація поступово «увиразнюється», навіть тоді, коли й сама виникла з колишнього етносу, стає дедалі більше власницькою та складнішою і дедалі менше пов’язаною зі своїм первинним етнічним ґрунтом. Розгадка цього парадоксу, як ми переконаємося, полягає у зміні зв’язків між етнічною належністю й культурою, а ще між культурою й політикою.

Усе це досить абстрактно й теоретично. Коли ми переходимо від ідеалізованих прикладів до емпіричних, то все частіше натрапляємо на приблизне розуміння й винятки. За добрий приклад може правити «нація діаспори». Щоправда, такого феномену не існує: нація, як відомо, займає свою батьківщину, а етноси можуть кочувати з краю в край. Що ж тоді можна сказати про спільноти, які можуть заявити, що були націями, але, як наприклад, вірмени чи євреї, протягом століть не заселяли свою батьківщину, втративши власну незалежну державу? Чи маємо

Відгуки про книгу Націоналізм - Ентоні Д. Сміт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: