Загублений світ - Майкл Крайтон

— Але, Говарде, — сказав Доджсон, нахилившись через стіл і стишивши голос, — який прекрасний світ очікує тебе, якщо ти вирішиш по-іншому глянути на речі. Ти проживеш своє життя зовсім по-іншому. Я дійсно думаю, що тобі варто подумати над тим, що я кажу.

Через два тижні Кінг став особистим помічником Доджсона у Відділі біогенних тенденцій майбутнього — так «Біосин» називала свою роботу із промислового шпигунства. І в наступні роки він знову піднявся по службі в «Біосин» — цього разу через те, що подобався Доджсону.

Тепер Кінг мав усі атрибути успіху: «Порше», іпотека, розлучення, дитина, яку він бачив на вихідних. Все тому, що Кінг довів, що здатен досконало виконувати роль другої людини в команді, працюючи довгі години, відточуючи деталі, вберігаючи свого балакучого боса від неприємностей. За цей час Кінг побачив всі сторони Доджсона — і його харизматичність, і далекоглядність, і його темну, безжальну сторону. Кінг казав собі, що може впоратися з його жорстокістю, тримати її під контролем, що за багато років навчився це робити.

Але іноді він не був настільки впевнений.

Як зараз.

Тому що вони були тут, на хиткому смердючому рибальському човні, що прямував у океан від якогось самотнього сільця у Коста-Риці, і в цей напружений момент Доджсон раптом вирішив зіграти якусь свою гру, познайомившись з цією жінкою і вирішивши взяти її з собою.

Кінг не розумів, що задумав Доджсон, але він побачив яскравий блиск у його очах, який бачив до того лише кілька разів, і цей погляд його завжди тривожив.

Ця жінка, Гардінг, тепер була на палубі, стоячи біля носу човна. Вона дивилася на океан. Кінг побачив, як Доджсон ходить біля «Джипа», і нервово покликав його.

— Слухай, — сказав Кінг, — нам треба поговорити.

— Звичайно, — легко погодився Доджсон. — Що в тебе на думці?

І усміхнувся своєю чарівною посмішкою.

Гарлінг

Сара Гардінг дивилася на сіре грозове небо. На човен накочувалися важкі морські хвилі. Команда кинулася прив’язувати до палуби «Джип», що кілька разів ледь не покотився за борт. Вона стояла в носовій частині, борючись із морською хворобою. На далекому обрії, прямо по курсу, наразі можна було побачити ледь помітну темну лінію, що була островом Сорна.

Вона озирнулася назад і побачила Доджсона й Кінга, які стояли разом біля поручнів у середній частині корабля і про щось напружено розмовляли. Кінг, здавалося, був невдоволений і швидко жестикулював. Доджсон слухав і хитав головою. За якусь мить він поклав Кінгові руку на плече. Здавалося, він намагається заспокоїти парубка. Обидва чоловіки не звертали увагу на метушню навколо «Джипа». Дивно, подумала вона, якщо згадати, як вони перед цим переживали за обладнання. А тепер їм, здається, було все одно.

Третього чоловіка, Базелтона, вона, звісно ж, упізнала і була здивована, побачивши його тут, на маленькому рибальському суденці. Базелтон байдуже потиснув їй руку і зник під палубою, щойно корабель відійшов від причалу. Він не з’являвся нагорі. Можливо, його теж мучила морська хвороба.

Продовжуючи спостерігати, вона побачила, як Доджсон відірвався від Кінга і побіг наглядати за матросами. Залишившись сам, Кінг пішов перевірити ремені, що ними прив’язали до палуби коробки й бочки на кормі. Коробки з маркуванням «Біосин».

Гардінг ніколи не чула про корпорацію «Біосин». Вона запитувала себе, який стосунок до неї мають Іян та Ричард. Щоразу, коли Іян був поруч із нею, він завжди критично, навіть зневажливо відгукувався про біотехнологічні компанії. І ці люди навряд чи його друзі. Вони були занадто жорсткими, занадто… дивакуватими.

Але тоді їй подумалося, що в Іяна бувають-таки досить дивні друзі. Вони завжди зненацька з’являлися в його квартирі — японський каліграф, індонезійський оркестр ґамелан, жонглер з Лас-Вегаса у блискучій куртці болеро, цей дивний французький астролог, який вважав, що Земля порожня… А потім були його друзі-математики. Вони були справді божевільні. Або такими здавалися Сарі. У них були такі дикі очі, вони настільки були схиблені на своїх доказах… Кілька сторінок доказів, а іноді й сотні сторінок. Це для неї було занадто абстрактним. Сарі Гардінг подобалося торкатися грунту, бачити тварин, відчувати звуки й запахи. Це було для неї реальним. Все інше було просто купою теорій: можливо, правильних, а можливо й ні.

Хвилі почали перехлюпуватися через ніс судна, тож вона відійшла трохи назад, щоб залишитися сухою. Сара позіхнула — небагато їй вдалося поспати за останні двадцять чотири години. Доджсон закінчив роботу з «Джипом» і підійшов до неї.

Вона спитала:

— У вас все добре?

— О, так, — сказав він, бадьоро посміхнувшись.

— Ваш друг Кінг здається засмученим.

— Він не любить човнів, — відповів Доджсон і кивнув на хвилі.— Але ми вчасно встигли. За годину або близько того будемо на острові.

— Розкажіть мені, що це за корпорація «Біосин», — попросила вона, — я ніколи про неї не чула.

— Це невелика компанія, — відповів Доджсон. — Ми робимо те, що називають споживчими біопрепаратами. Ми спеціалізуємося на організмах, які вирощуємо для сфери розваг та спорту. Наприклад, ми розробили нові види форелі та інших риб для спортивної ловлі. Ми створюємо нові види собак — маленьких тварин для тих, хто живе у квартирі. Все в такому дусі.

Саме те, що Іян ненавидить, подумала вона.

— Звідки ви знаєте Іяна?

— О, ми давно знайомі,— відповів Доджсон.

Вона помітила розпливчастість у його словах.

— Як давно?

— Ще з часів парку.

— Парку, — повторила вона.

Він кивнув.

— Хіба він ніколи не розповідав Вам, як покалічив ногу?

— Ні,— відповіла вона. — Він ніколи не хотів про це говорити. Просто сказав, що це сталося під час консультації, яку він надавав… не знаю де. Якась неприємність. Це було у парку?

— Так, в деякому сенсі,— сказав Доджсон, вдивляючись у океан. За якусь мить він знизав плечима. — А як щодо Вас? Звідки ви його знаєте?

— Він був одним із рецензентів моєї дисертації. Я етолог. Вивчаю поведінку великих ссавців в екосистемах африканських пасовищ. Східна Африка. Зокрема, хижаки.

— Хижаки?

— Я вивчаю гієн, — сказала вона. — До того вивчала левів.

— Довго?

— Вже майже десять років. Шість із них — постійно, з моменту захисту докторської.

— Цікаво, — кивнув Доджсон. — І ви приїхали сюди просто з Африки?

— Так, з Серонери. Це у Танзанії.

Доджсон невизначено кивнув. Він дивився повз її плече в бік острова.

— Хто б міг подумати. Схоже, погода врешті-решт може налагодитися.

Вона обернулася і побачила над головою сині смуги між рідкими хмарами. Крізь них намагалося прорватися сонячне світло. Море було спокійнішим. Вона здивувалася, побачивши, що острів став набагато ближче. Вона