Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор - Роберт Конквест

ріки; плач стояв над Єнісеєм; люди виносили депортованим яйце або кусень хліба, шматок цукру або хустку чи рукавиці». Навіть у цей час радянська преса оповідала історії, наприклад, про одного селянина, який, захищаючи іншого, заявив: якщо його друга наміряються розкуркулити, то це ж саме треба вчинити і з ним, оскільки їхні господарства однакові за розмірами. Йому наказали викласти це письмово, а тоді теж розкуркулили (Большевик. 1930. № 8). В березні 1930 р. «Правда», — зрозуміло, применшуючи значення цього явища — визнала: «Далеко не всі середняки були політичне підготовлені та спроможні зрозуміти необхідність організації та розвитку колгоспів, необхідність ліквідації куркульства як класу». VI з'їзд Рад у березні наступного року все ще нарікав на «бідняків і середняків, котрі допомагають куркулям боротися з колгоспами»; побоювання середняків, що їх теж можуть розкуркулити, зробило їх у деяких випадках «противниками колективізації, радянської влади та всього курсу партії… і навіть певним чином унеможливило ізоляцію куркуля». Більше того: згідно із секретними рапортами ОДПУ, навіть міські робітники виявляли «негативне ставлення» до депортацій. Це й зрозуміло, адже місто й село підтримували між собою зв'язок. Партійні документи повідомляють про фабричних робітників-комуністів, які все ще володіють землею в селах і заробляють у місті вдосталь грошей, щоб «стати куркулями». На одній фабриці до 80 % членів парторганізації були пов'язані з сільським господарством, і тому організація «дотримувалася куркульського курсу».

Як і завжди, селянин, що набув статків завдяки своїй праці, загалом викликав радніше захоплення, ніж заздрість. За словами М. Левіна, «заможного сусіда можна було ненавидіти як пожадливого куркуля, який експлуатував інших, але йому переважно заздрили, а також поважали як таланистого селянина». Прихильник радянського режиму Моріс Гіндус так описує пропагандистський фільм С. Ейзенштейна про колективізацію: «Один із лиходіїв був куркулем, і яким же монстром він був, — вгодований, ледачий, ненажерливий, брутальний, — мерзенне створіння, мерзенніше за якого ніколи й не було на землі. Ясна річ, в реальному житті навряд чи можна знайти таких потвор, навіть у Росії. Куркуль міг часом виявляти жорстокість до бідніших селян, але він ніколи не був вгодованим, ледачим, ненажерливим виродком, яким його зобразив Ейзенштейн… У реальному житті куркуль був серед тих, хто працював найтяжче, серед найощадливіших і найпрогресивніших селян у селі… Він був надзвичайно невтомним робітником».

В одному з рапортів ОДПУ за 1930 р. наводяться слова колгоспного бухгалтера: «Забирають найкращих і найпрацьовитіших землеробів», а залишаються самі невдахи та нероби. Те, що «куркуль» був не тільки найпрацьовитішим, а й найпрогресивнішим селянином, також чітко показує Шолохов, у якого головний ворог колгоспу, почавши в 1920 р. лише з «голої хати», діставав ліпше насіння, вживав хімікати, прислухався до порад агрономів. Знову й знову ми чуємо про цих прорадянськи настроєних незаможників, що, одержавши землю, стали нібито куркулями (навіть вислів такий з'явився — «червоний куркуль»). У документах згадуються, зокрема, п'ятеро таких господарів — у трьох селах на Чернігівщині, Полтавщині й Вінничині. Двоє були пастухами, двоє інших також зовсім не мали землі, а п'ятий мав аж півгектара. Всіх депортували в 1930 р. У с. Рудківці на Поділлі 12 селян, котрі воювали на боці більшовиків у громадянській війні — переважно в «червоних партизанах», — так або інакше впали жертвами режиму (двоє заподіяли собі смерть, а семеро померли на засланні поблизу Мурманська).

Колишній активіст посилається на друга-агронома, який говорив йому про розкуркулених у 1932 р.: «Деякі з них були навіть героями Червоної армії, такими самими хлопцями, що взяли Перекоп та майже взяли Варшаву. Вони осіли на землі й пустили коріння, як овес. Вони розбагатіли! Лише один, той, що не напружувався, залишився бідним. Він — із тих, що не могли на чорноземі виростити нічого, крім бур'яну, не могли одержати молока від корови-рекордистки. Це він зчинив великий галас про класового ворога, який душить його, який гладшає, висмоктуючи його кров і піт» (цит. за Л. Копелєвим).

Червоногвардієць, син бідного козака, поранений і нагороджений у громадянській війні, — ось один із героїв шолоховської «Піднятої цілини», який став куркулем. Під час непу «він почав багатіти, хоч ми попередили його. Він працював день і ніч». На його думку, «не на таких, як ви, тримається радянська влада. Своїми власними руками я годую її». Голова колгоспу Давидов підсумовує беззмістовність історій про його героїчне минуле: «Він став куркулем, став ворогом. Його треба знищити!»

* * *

Партія не користувалася підтримкою селянських мас і знала про це. Та офіційно вважалося, що середняк тримав її руку в класовій боротьбі проти куркуля, й цей подвійний стандарт треба було якось перенести у сферу класового терору.

Шолохов описує кілька випадків вигнання «куркулів» з їхніх домівок. Сільчани, що зібралися, співчувають «куркулеві». Коли старого чоловіка з його недоумкуватим сином викидать із хати й він стає навколішки, щоб помолитися, активісти підганяють його, але натовп висловлює своє обурення: «Нехай хоч із власною хатою попрощається!», жінки починають плакати, після чого старого обвинувачують в «агітації»….

Ми маємо сотні свідчень із перших уст про долю злощасних «класових ворогів». Один селянин, колись безземельний, потім вояк Червоної армії, мав на початок 1929 р. 14 га землі, двоє коней, корову, свиню, п'ятеро овець, сорок курчат, та ще й родину з шістьох душ. У 1928 р. накладений на нього «податок» становив 2500 крб і 260 т зерна. Він не зміг усе це віддати, і його дім (вартістю 1800–2000 крб) конфіскували, а один із активістів «купив» його за 250 крб. Хатнє майно «продали» активістам, а польовий реманент передали до новоствореного колгоспу. Самого ж господаря заарештували. У в'язниці одержав обвинувачення: він — куркуль (хоч раніше називався підкуркульником); відмовляється сплачувати податки; підбурює селян проти колективізації й радянської влади; належить до підпільної контрреволюційної організації; має 200 га землі, п'ять пар волів і 50 голів іншої худоби; експлуатує «робітників» тощо. Врешті його засудили до 10 років каторги.

Ще одного «куркуля» (власника 3,2 га землі) 5 лютого 1931 р. вирядили разом з іншими чистити залізничну колію від снігу, а коли він повернувся додому, виявилося: все його майно вже забрали, залишивши тільки чайник, блюдце та ложку. А невдовзі його взагалі заарештували й заслали на Далеку Північ — рубати ліс.

У 1929 р. одному українському «куркулеві», який тримав 4,8 га землі, корову, коня, 10 овець, свиню, близько 20 курчат — господарство, яке давало змогу прогодувати чотирьох чоловік, — спочатку наказали продати державі понад 20 т пшениці. Стільки його ділянка дати не могла, тож він, щоб розрахуватися, продав своє майно й купив певну кількість зерна за високу ціну. А