Націоналізм - Ентоні Д. Сміт
Поширена думка про те, що постмодерне суспільство є ще й «постнаціональним», з супровідним зменшенням національних почуттів і дедалі більшим розчаруванням у націоналістичних ідеологіях, спирається на тезу про зростання космополітичної всесвітньої культури, яка стає все загальнішою, призводячи до поступового розмивання національних культур та ідентичностей.
Ця теза існує у двох варіантах. У першому варіанті значної ваги надають масовому споживанню. У багатьох людей в усьому світові весь час зростає кількість матеріальних благ, оскільки західна продукція, технологія й капітал знаходять щораз нові споживчі ринки й підвищують стандарти життя за межами Заходу. Згідно з цією думкою, увага зосереджується на масовому виробництві товарів величезними транснаціональними компаніями й зростанні стандартизації структури споживання скрізь, де рівень життя дозволяє отримувати західні товари й послуги. Потік товарів і принади суспільства споживання, роблять національні кордони й державне регулювання дедалі слабшими й мало захищеними. Але вирішальним чинником занепаду націоналізму є нехтування національними культурами. «Культурний імперіалізм» масового суспільства споживання нівелює відмінності в національних культурах, зводячи їх до зовнішніх проявів і фольклору, тим самим підриваючи здатність творити самостійну культуру та суспільство через відплив найздібніших представників нації шляхом еміграції та кооптації еліти до транснаціональної капіталістичної економіки (див. Tomlinson, 1991: розд. 3).
Безумовно, за останні п’ятдесят років спостерігається величезне зростання виробництва й споживання. Унаслідок цього в різноманітних галузях, від архітектури й транспорту до охорони здоров’я, освіти й засобів масової інформації, культурна схожість переважає над національними відмінностями. Зокрема, засоби масової комунікації уможливили відтворення стилістичних та інституційних моделей разом із широкомасштабним засиллям продукції західного виробництва та взірців економічної діяльності. Водночас, ці відтворення та запозичення улаштовуються національними урядами й пристосовуються до наявних особливостей та культурних традицій національних спільнот. Крім того, разом із впровадженням західних технологій та засобів комунікації, і попутно англійської мови, еліти багатьох національних держав на противагу культурному імперіалізму намагаються плекати власні культурні звичаї, вірування та спосіб життя й домагаються національної культурної самостійності, попри глобальне засилля світу масового споживання. Це найпомітніше в царині релігії, мови, літератури та історії, а також може проявлятись у таких галузях діяльності, як мистецтво, архітектура, музика (поряд із західною попкультурою), відпочинок і сімейне життя, так само як і в політичній та юридичній практиках. У цих сферах культурний націоналізм може співіснувати із споживацьким глобалізмом і живитись від нього (див. Richmond, 1984; Schlesinger, 1987 та 1991: розд. 111).
Але «націоналізм», як ми бачили в розділі 2, це щось більше ніж національні почування чи націоналістична ідеологія. Це також форма публічної й політичної культури, заснованої на «автентичності», разом з тим це тип політичної релігії, яка прагне заохочувати національну ідентичність, самостійність та єдність непорушної спільноти громадян на своїй спадковій батьківщині. Інакше кажучи, націоналізм прагне створювати нації в «автентичному» дусі та за уявленнями попередніх етнічних і релігійних спільнот, але пристосованих до потреб геополітичних, економічних і культурних умов. Це може спричинити більший чи менший відбір і нову інтерпретацію стародавніх мітів, символів, кодексів, традицій та спогадів, але завжди з параметрами й автентичним духом сформованих культур і спільнот. Отже, для опору імперіалістичним формам, еліти недавно створених націй можуть, за бажання, до деякої міри залучати низку наявних культурних ресурсів, на які можна спертися для пошуку єдності та самостійності. Звідси їхня здатність до мобілізації своїх громадян для пожертви на шляху економічного та суспільного розвитку, навіть коли вони намагаються пристосувати західні технології та досвід і користуються західними товарами та послугами.
Всесвітня культура?Друга версія тези «постнаціонального» устрою й відмирання націоналізму, походить від ідеї глобальної культури, заснованої на електронних засобах масової комунікації. З її тверджень витікає, що через століття після передбачень Маркса й Енгельса, суспільство доби інформаційних технологій та масових комунікацій створює умови для глобальної культури, за якої, єдина, космополітична й науково обгрунтована культура охоплює весь світ і робить нелегітимними всі попередні етнічні та національні. Нова цифрова революція і поширеність комп’ютеризованих інформаційних технологій, підірвала привабливість культур, що існували раніше і доречність ненаукових осмислень. Передусім вони призвели до того, що такі культури здаються частковими, нераціональними й «романтичними» і тому, за визначенням, належними до іншої, минулої епохи історії людства, з якої «нам нічого взяти», окрім хіба що творів мистецтва. Вивчення епох, скажімо таких, як докомп’ютерної доби, може мати свої власні принади, але вони, на думку Гелнера не важливіші для наших сучасних культурних інтересів, ніж доновітні культури для націоналістичної сучасності. З цього погляду, нації та націоналізм є пережитками доби романтизму, але у вік доступних засобів масових комунікацій, епоху модернізації, космополітизму й гібридизації культур, вони більше не зачіпають нас[111].
Доба масових комунікацій збіглася у часі з періодом масових міграцій. Змішування етнічних груп і культур, яке підкреслює Мак-Ніл, і гібридизація культурних ідентичностей, за визначенням Гомі Баба, у постнаціональну епоху, збігається з необхідністю скрізь і повсюдно бути мов у себе вдома і тому бути спроможним зв’язуватись у медіапросторі, доступному для всіх. В безіменному, безособовому місті вже не національна «мова і культура» повинна цементувати сучасне, індустріальне суспільство, а інформаційна технологія і комп’ютерна грамотність, що дасть змогу подолати всі культурні бар’єри на шляху створення середовища масової комунікації гібридизованого і постмодерного суспільства. Саме ці чинники, поряд із силами економічної взаємозалежності, привели Гобсбаума до відкритого осуду нового сплеску хвилі обмеженого, що сіє ворожнечу, націоналізму, який він вважає за тимчасове і
