Precedent UA — 2015 - Колектив авторів

v. Ukraine), заява № 30628/02, пп. 72–74). Встановлюючи те, чи виконали державні органи свої обов'язки з надання медичної допомоги особі, яка перебуває під вартою і під їхнім контролем, суд має оцінити якість медичних послуг, наданих такій особі з урахуванням стану її здоров'я та «практичних вимог ув'язнення», і, якщо її було позбавлено адекватної медичної допомоги, з'ясувати, чи становило це нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження на порушення статті 3 Конвенції (див. рішення у справах «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova), заява № 3456/05, п. 78, від 4 жовтня 2005 року, «Алексанян проти Росії» (Aleksanyan v. Russia), заява № 46468/06, п. 140, від 22 грудня 2008 року, «Євген Олексеєнко проти Росії» (Yevgeniy Alekseyenko v. Russia), заява № 41833/04, п. 104, від 27 січня 2011 року).» Неналежні умови утримання

Коктиш проти України, № 43707/07, 10 грудня 2009 року (див. Загроза поганого поводження у разі видачі (екстрадиція)

Іглін проти України, № 39908/05, 17 лютого 2012 року (див. Право на захист)

Олександр Володимирович Смірнов проти України, № 69250/11, 13 березня 2014 року (див. Право на захист)

Титаренко проти України, № 31720/02, 20 грудня 2012 року (див. Право на приватне та сімейне життя)

Яковенко проти України, № 15825/06, 25 жовтня 2007 року

Фактичні обставини справи: 17 червня 2003 року заявника затримали під час іспитового строку за вчинення крадіжки зі взломом. У відділку заявника жорстоко побили працівники міліції з метою отримання зізнання. 18 червня його допитали та він зізнався у вчиненні грабежу. Під час медичного огляду 21 червня 2003 року у Севастопільській міській лікарні № 1 у заявника було встановлені тілесні ушкодження на лівому бедрі та сідниці. Після надання першої медичної допомоги його відвезли до Севастопольського міського ізолятору тимчасового тримання. За рішенням суду 27 липня його було взято під варту та поміщено до слідчого ізолятору. В ході судового розгляду він відмовився від свого зізнання, вказуючи, що воно було надано під тиском. Розслідування прокуратури цього факту завершилося відмовою в порушенні кримінальної справи щодо міліціонерів. Оскільки суд, прокуратура та міліція, що розглядали його кримінальну справи знаходилися у Севастополі, то його щомісяця перевозили з Сімферопольського слідчого ізолятору до Севастопольського ІТТ. Він там в загальному провів близько 1 року. Зокрема там були дуже малі, завжди переповнені камери, що змушувало спати по черзі, було погане харчування. Заявник там захворів на туберкульоз. Перевозили заявника в нестерпних умовах: в тісній міліцейській машині по 30 осіб, а потім поміщали у переповнені вагони, не надаючи води та їжі під час дороги. 20 квітня 2004 року заявника було визнано винуватим. Вирок було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд, в результаті якого його засудили за крадіжку до 3 років та 7 місяців позбавлення волі. Заявник оскаржив вирок та просив пом’якшити покарання. Апеляційна інстанція зменшила строк до 3 років 6 місяців та 1 дня. Заявник не звертався до касаційної інстанції. 28 квітня Європейський Суд виніс рекомендацію Уряду України по Правилу 39 щодо необхідності надати заявникові належне медичне лікування. Заявника відвезли до Севастопольського протитуберкульозного диспансеру, а також йому була надана терапія як ВІЛ-пацієнту у Севастопольському міському центрі по боротьбі зі СНІДом.

Суд встановив, що умови тримання заявника під вартою в Севастопольському ІТТ становили поводження, яке принижує гідність; ненадання заявникові вчасної і належної медичної допомоги, якої він потребував як ВІЛ-інфікований і хворий на туберкульоз, становило нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження; умови транспортування заявника з Севастопольського ІТТ до Сімферопольського СІЗО перевищили мінімальний рівень жорстокості; стосовно скарг заявника на умови тримання під вартою він не мав ефективного і доступного засобу юридичного захисту.

Представник заявника в Суді: адвокат Іван Ткач.

Суд визнав порушення статті 3 та статті 13 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 8, 2, 4, 55, 63 Конституції України, статті 1, 4, 7, 9, 11, 17, 22 Закону України «Про попереднє ув’язнення», статті 236–1,236–2 Кримінально-процесуального кодексу України, розділ 17 Закон України «Про боротьбу з туберкульозом» від 5 липня 2001 року, п. п. 2.1, 3.1, 3.2.1,3.5, 3.6 Наказу № 186/607 Міністерства охорони здоров'я та Державного департаменту виконання покарань від 15 листопада 2005 року «Про антиретровірусне лікування осіб з ВІЛ / СНІД, які утримуються в СІЗО».

Основні тези:

«Суд також нагадує, що на органи влади покладено обов'язок забезпечувати охорону здоров’я осіб, позбавлених свободи. Ненадання належної медичної допомоги може становити поводження, несумісне з гарантіями статті 3» (§ 80)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–82987

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1201779555

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 27 березня 2014 року, справа № 725/7139/13-к, суддя Галичанський О.І.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37894743

Теза із рішення: «Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини… ненадання своєчасної і належної медичної допомоги прирівнюється до нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і є порушенням статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини є джерелом права і національні суди зобов’язані застосовувати її при розгляді справ. За наведених обставин суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_2 можливе без його ізоляції від суспільства і до покарання, яке буде присуджено обвинуваченому доцільно застосувати норми статей 75 і 76 КК України, що зможе запобігти вчиненню ОСОБА_2 протиправних дій в подальшому…»

2) рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 26 квітня 2014 року, справа № 1–414/2012, та рішення від 07 серпня