Precedent UA — 2015 - Колектив авторів
«Відповідний засіб юридичного захисту має бути для затриманої особи доступним під час її перебування під вартою і надавати їй можливість домогтися невідкладного судового контролю законності тримання її під вартою та, за відповідних обставин, — домогтися свого звільнення. Існування засобу юридичного захисту, якого вимагає стаття 5 § 4, має бути достатньо визначеним як на практиці, так і в теорії, інакше такому засобу не вистачатиме доступності та ефективності, які потребуються для цілей цього положення» (§ 125)
Посилання:
Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–89161
Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1263312819
Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:
1) рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2010 року, справа № 10-320/2010 та рішення в справі № 10–319/2010, судді: Дедик В. П., Старинець Ю. В. та Пікановський Б. В.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10990935 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10990934
Теза із рішень: «…Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини… відсутнє законодавче регулювання процесу екстрадиції, зокрема, спеціальна процедура затримання та тримання осіб під вартою з метою екстрадиції. На цій підставі тримання заявників під вартою з метою екстрадиції у рішеннях Європейського суду було визнано незаконним і таким, що прямо суперечить статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (право на свободу та особисту недоторканість), учасницею якої є Україна»…»
2) рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2008 року, справа № 22-а-345462008 р., судді: Саприкіна І.В., Маслій В.І. та Бараненко І.І.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3228182
Теза із рішення: «Поряд з цим, Європейським судом з прав людини постановлено рішення від 23 жовтня 2008 року у справі Солдатенко проти України (заява № 2440/07). При розгляді вказаної справи Європейським судом з прав людини було встановлено, що заявника було затримано на підставі постанови про міжнародний розшук, виданої Туркменською владою, і про це йому повідомили у день затримання. Йому також повідомили, що кримінальна справа проти нього розслідується в Туркменістані, а не в Україні. У той же день Херсонське управління міліції отримало офіційне прохання туркменської влади про тимчасовий арешт на підставі статті 61 Мінської конвенції. 10 січня 2007 року Каховський суд взяв заявника під варту до закінчення процедури екстрадиції. 30 січня 2007 року Генеральна прокуратура України отримала офіційний запит від Генеральної прокуратури Туркменістану про екстрадицію заявника з метою кримінального переслідування. Суд звернув увагу, що Мінська конвенція, яка є складовою частиною законодавства України, передбачає тимчасовий арешт особи, що розшукується, з метою її ймовірної екстрадиції до запитуваної держави навіть до офіційного запиту про екстрадицію (п. 99 рішення). Суд також взяв до уваги посилання Уряду України, що Мінська конвенція, як частина національного правопорядку може слугувати правовою підставою для процедури екстрадиції і для тримання під вартою з метою екстрадиції. Проте стаття 5 § 1 (f) Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року також вимагає, щоб тримання під вартою з метою екстрадиції здійснювалося «відповідно до процедури, встановленої законом». Мінська конвенція не передбачає окремої процедури, якої має дотримуватися запитувана держава і яка б могла забезпечити гарантії проти свавілля (п. 112). Тому Суд дійшов висновку, що українське законодавство не передбачає процедури, яка б була достатньо зрозумілою, точною і передбачуваною у своєму застосуванні, щоб усунути загрозу свавільного тримання під вартою в очікуванні екстрадиції. Відповідно, було порушено статтю § 1 (f) Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року (п. 114)…»
3) рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року, справа № 803/2121/13-a, суддя Валюх В. М.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35308272
Теза із рішення: «…У пункті 111 рішення від 23 жовтня 2008 року у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) Європейський суд з прав людини зазначив, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Встановлюючи, що будь-яке позбавлення свободи має здійснюватися «відповідно до процедури, встановленої законом», пункт 1 статті 5 не просто відсилає до національного закону; як і словосполучення «згідно із законом» і «встановлені законом» у пункті другому статей 8–11, він також стосується «якості закону», вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права — ця ідея пронизує всі статті Конвенції. При цьому «якість закону» означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні — для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля…»
4) рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 вересня 2014 року, справа № 333/861/14-ц, суддя Піх Ю. Р
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40483142
Теза із рішення:«.Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Солдатенко проти України» (п.113) та рішенні у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (п.55) вказав на те, що постанови Пленуму Верховного Суду не мають сили закону і не є обов’язковими до виконання судами та правоохоронними органами. суд не може застосувати роз’яснення законодавства, якщо такі роз’яснення суперечать нормам Декларації прав дитини, Конвенції про права дитини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини. Суд зважає також на те, що проти задоволення позову з мотивів забезпечення дотримання прав дитини заперечував орган опіки і піклування, про що його представником зазначено у письмовій заяві. При вирішенні справи слід керуватися пріоритетом забезпечення
