Precedent UA — 2015 - Колектив авторів

Яковенко проти України, № 15825/06, 25 жовтня 2007 року (див. Неналежні умови утримання)

Фактичні обставини справи: 6 червня 2001 року працівники Комінтернівського районного відділку міліції міста Харкова затримали заявника за підозрою у вчиненні вбивства та грабежу. Заявник стверджував, що він був затриманий на день раніше. 8 червня його допитали. Він заявив, що не потребує послуг адвоката. Наступного дня його привезли до міста Києва та помістили до Мінського ізолятору тимчасового тримання. Прокуратура Мінського району 12 червня взяла заявника під варту на тій підставі, що заявник міг втекти та завадити правосуддю. Строк тримання під вартою був продовжений 2 серпня 2001 року до 4 місяців, так як це потрібно було для «проведення великомасштабного розслідування». Апеляційний суд міста Києва продовжив строк тримання під вартою до 8 грудня з урахуванням «інформації про особистість заявника» та тяжкості вчиненого діяння. 9 грудня апеляційний суд прийняв рішення про необхідність тримання заявника під вартою до судового розгляду, так як у випадку його звільнення він може завадити відправленню правосуддя. 16 січня 2002 року заявник був покараний за невстановлене порушення та поміщений до карцеру слідчого ізолятору, де сильно простудився. У березні 2003 року заявник почав кашляти. У 20‑х числах серпня його оглянули лікарі та встановили діагноз — інфантильний туберкульоз, плеврит та перелом лівого ребра. Здоров’я його погіршувалося. Верховний Суд України 24 квітня 2003 року залишив в силі рішення 09 грудня 2002 року за такого ж мотивування. 18 липня апеляційний суд задовольнив клопотання прокуратури про продовження тримання заявника під вартою, а заявникові у відповідь на його клопотання було відмовлено у звільненні. Верховний Суд України 17 вересня 2003 року продовжив строк тримання під вартою до 12 місяців за поданням прокурора Оболонського району міста Києва, мотивувавши це серйозністю обвинувачень. Згодом цей суд ще двічі продовжував строк тримання заявника під вартою. Адміністрація слідчого ізолятору 5 лютого 2004 року звернулася до слідчого із проханням розглянути можливість заміни запобіжного заходу заявникові у зв’язку із станом здоров’я та необхідністю проходження ним стаціонарного лікування. Однак заявника не звільнили з-під варти. В жовтні того ж року на запит суду адміністрація слідчого ізолятору надала довідку, що заявник може брати участь у судових засіданнях та стан здоров’я його задовільний. 3 грудня 2004 року заявника було визнано винуватим та засуджено до довічного позбавлення волі. Верховний Суд України 24 травня 2005 року залишив вирок в силі, а 30 травня відхилив прохання заявника про виключний перегляд його справи.

Суд встановив, що заявнику не надавалася належна медична допомога, що призвело до погіршення загального стану здоров’я; були відсутні ефективні засоби юридичного захисту щодо оскаржуваної належної медичної допомоги; тримання заявника під вартою в певні періоди було незаконним, оскільки в рішеннях суду було відсутнє обґрунтування застосовності законодавчо визначених підстав для тримання особи під вартою; суди не розглянули клопотання заявника про зміну запобіжного заходу у зв’язку зі станом здоров’я та ні на якому етапі національна влада не розглядала альтернативні міри запобіжного заходу; тривале тримання під вартою без яких-небудь вагомих причин, коли національна влада просто посилається на тяжкість обвинувачення, не відповідає вимогам конвенційного права на свободу.

Представники заявника в Суді: адвокати Ірина Бойкова та Людмила Панкратова.

Суд визнав порушення статті 3, статті 5 §§ 1 та 3, статті 13 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 55 Конституції України, статті 165–3, 156, 218 Кримінального процесуального кодексу України.

Основні тези:

«..щодо того, що проблема умов тримання під вартою та стверджуваної відсутності належної медичної допомоги мала явно системний характер…» (§ 87)

«Хоча «законність» тримання під вартою за національним законом є першорядним чинником, він не завжди є вирішальним. На додаток до цього Суд має переконатись, що тримання під вартою протягом періоду, який розглядається, відповідало меті статті 5 § 1 Конвенції, яка полягає в недопущенні свавільного позбавлення свободи. Суд також має з'ясувати, чи відповідає сам національний закон Конвенції включно із загальними принципами, які викладені чи випливають з неї…» (§ 111)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–101173

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1289487143

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 жовтня 2011 року, справа № 4–48/2011, суддя Волкова О. І.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18733648

Теза із рішення: «..Зазначаючи, що порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у рішеннях Європейського суду «Білий проти України», «Корнев і Карпенко проти України», «Петухов проти України», «Болдирєв проти України», «Прокопенко проти України», «Осипенко проти України», «Молодорич проти України», «Хайредінов проти України», констатувалося Європейським судом з огляду на відсутність у рішеннях суду щодо тримання особи під вартою обґрунтування застосовності законодавчо визначених підстав для тримання особи в контексті обставин конкретної справи. Зокрема, це полягає у перерахуванні визначених законом підстав тримання під вартою без зазначення, що саме з обставин справи змусило суд дійти такого висновку та відсутності у рішеннях, щодо продовження тримання особи під вартого аналізу актуальності ризиків, які на початку слідства були підставою для взяття під варту…»

2) рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2011 року, справа № 10-272/11, судді: Погорєлова Г. М., Рудяк А. В. та Гребенюк В.І.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20506322

Теза із рішення: «…Відмовляючи в задоволенні подання, суддя в постанові зазначив, що