Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря - Олена Бачинська

Ключовим моментом укладання кримсько-козацького союзу стало звернення Богдана Хмельницького спочатку до кримського хана Ісляма Герая, а потім і до османського султана Мехмеда IV по допомогу проти поляків. У другій половині січня 1648 р. гетьман відправив до Бахчисарая посольство на чолі з полковником Яцьком Клишею з проханням допомогти у війні проти польських магнатів. Хан спочатку відмовлявся, однак згодом передумав, пообіцявши продовжити переговори за умови, що Хмельницький зможе вплинути на донських козаків і утримати їх від нападів на Крим.

У середині лютого 1648 р. гетьман відправив до Криму нове посольство, яке 23—25 лютого змогло переконати хана укласти договір про союз Війська Запорозького та Кримського ханату, який передбачав надання взаємної військової допомоги, заборону татарам спустошувати українські землі, оплату допомоги татар грошима, продовольством, фуражем і частиною військових трофеїв.

Через певний час після переговорів до козаків рушило потужне двадцятитисячне військо кримських татар на чолі з Тугай-беєм, комендантом фортеці Феррах-Керман, яка охороняла Перекопський перешийок. Уже до кінця березня перші татарські загони приєдналися до основних сил повстанців і 19 квітня 1648 р. блокували польське військо під командуванням Стефана Потоцького під Жовтими Водами, зрештою розгромивши його.

Це була перша значна і резонансна перемога об’єднаних козацько-татарських військ над поляками. Успіх вкотре засвідчив ефективність поєднання та взаємодії козацької піхоти і татарської кінноти. Саме кавалерія кримців, активно маневруючи, блокувала ворога з усіх боків, не даючи йому відірватися від основних сил повстанців і заганяла поляків до глухої оброни у таборі. Крім того, присутність татар деморалізувала поляків і підточувала їхню волю до спротиву.

Після наступних перемог козацько-татарського війська під Корсунем і Пилявцями, походу на Львів і облоги Замостя і Збаражу поляки справедливо оцінили вагомість татарської військової допомоги козакам і вирішили діяти дипломатичним шляхом, зробивши ставку на розкол союзників. Розрахунок виявився вірним, оскільки цілком збігався з інтересами кримського хана, який не бажав надмірного посилення жодної зі сторін польсько-українського конфлікту. Іслям Герай був зацікавлений швидше у ситуації нестабільності і взаємному ослабленні поляків і козаків.

Зрештою між Сефером Газі-агою, який керував зовнішньою політикою Кримського ханату, і польським канцлером Єжі Оссолінським було розпочато сепаратні переговори без участі української сторони. Поляки згодилися сплачувати «двору Чингізидів» щорічні поминки, надати татарам право безперешкодного випасу худоби у нейтральній смузі над річками Інгулом і Великою Виссю, а також одноразово сплатити 200 тисяч золотих відступного за відведення татарської кінноти у Крим без ясиру і ще 200 тисяч викупу за армію, обложену у Збаражі. Згадав Сефер Газі-ага і про козацькі інтереси, висунувши вимогу збільшити кількість реєстрових козаків до 40 тисяч.

Як бачимо, поширена спрощена думка про зраду кримськими татарами під Зборовом інтересів українських козаків не вповні відповідає дійсності. По-перше, кримці просто діяли у власних інтересах, як вони їх розуміли на той момент. По-друге, Сефер Газі-ага висував умови, які враховували інтереси козаків. І коли ми оцінюємо укладений зрештою доволі вигідний для козаків Зборівський договір, слід враховувати внесок до створення умов для його укладання з боку кримських татар як у військовому, так і в дипломатичному плані.

Так само більш зважено слід оцінювати роль кримських татар під час битви під Берестечком. У середині червня 1651 р. дві ворожі армії зійшлися біля Берестечка (нині районний центр Волинської області). Польське військо нараховувало 150 тисяч вояків, з них — 40 тис. регулярних солдат, 20 тис. досвідчених і дисциплінованих німецьких найманців і 60—80 тис. шляхтичів посполитого рушення. З урахуванням озброєної та боєздатної челяді це число можна збільшити до 200 тис. Богдан Хмельницький міг протиставити полякам 100-тисячне військо, у складі якого було 60 тис. козаків і 40 тис. озброєних селян, міщан і обозних слуг. Союзне татарське військо, яке очолював особисто кримський хан Іслям Герай, нараховувало близько 50—60 тис. вояків.

Полякам і німецькій піхоті вдалося потіснити козацькі лави і прорватися до ставки самого кримського хана. Досвідчені польські артилеристи накрили шквальним гарматним вогнем татарську кінноту, зокрема і кримську знать з найближчого оточення хана. Загинув брат Ісляма Герая калга Крим Герай, було важко поранено Тугай-бея, і навіть сам кримський хан немов би був поранений у ногу. Увесь попередній військовий досвід і тактичні навички татар свідчили, що в такій критичній ситуації їх може врятувати лише стрімкий відступ, до якого вони і вдалися. Зі сторони це мало вигляд повальної панічної втечі, однак за умови успішного відходу і перегрупування сил така втеча цілком могла змінитися успішною контратакою. На це, ймовірно, й розраховував Б. Хмельницький, коли кинувся навздогін за татарами, щоб переконати Ісляма Герая повернутися і вдарити по польському війську.

Розмова кримського хана, який щойно уникнув смертельної небезпеки і втратив близьких родичів, з козацьким гетьманом була гострою, однак Б. Хмельницькому все ж вдалося переконати Ісляма Герая повернутися і контратакувати. Проти цього, однак, виступили беї і мурзи. Зрештою кримці не тільки не повернулися, але й силоміць затримали у себе Хмельницького, залишивши українців без головнокомандувача. Це призвело до тяжкої поразки козацького війська.

Так само вирішальною стала позиція кримського хана й під час Жванецької кампанії 1653 р. Татари володіли золотою акцією в українсько-польському конфлікті і готові були нею скористатися за слушної нагоди. 5 грудня 1653 р. Іслям III Герай уклав з польським королем Яном II Казиміром усну угоду, яка не враховувала інтересів козаків. Згідно з її умовами поляки мали поновити дію Зборівського договору 1649 р., сплатити ханату поминки в сумі 100 тис. злотих і дозволити кримцям впродовж 40 днів безперешкодно захоплювати ясир на території Речі Посполитої аж до Вісли. Переговори і укладання угоди відбувалися доволі дивним чином — король і хан так і не зустрілися особисто, а укладена усна угода так і не була закріплена письмовим договором. Богдан Хмельницький і зовсім немовби не брав участі у переговорах, хоча і знав про них, відсилаючи стежити за їхнім перебігом козацьких полковників. Кожна зі сторін мала під час такого переговорного процесу свої переваги — Ян Казимір діставав змогу заперечувати підтвердження і поновлення дії умов Зборівського договору, Б. Хмельницький міг стверджувати, що переговори відбувалися без його відома й участі, а Іслям Герай досягав своєї стратегічної мети — взаємного ослаблення поляків та козаків.

Розрахунок кримського хана на послаблення обох сторін конфлікту міг би бути безпрограшним, якщо б йшлося про закриту систему, обмежену трьома учасниками — Кримським ханатом, Річчю Посполитою та Військом Запорозьким. Однак Богдан Хмельницький, остаточно переконавшись у неможливості покластися на кримського хана у боротьбі