Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря - Олена Бачинська

class="p1">Однак значно більш суттєвою перешкодою, що затримала похід кримців на Москву, стала позиція османського султана Сулеймана І Пишного (1520—1566 рр.), який воював в цей час із союзною Польщі Угорщиною. Ворожа до Великого князівства Литовського і, відповідно, Польського королівства Московія сприймалася у цьому геополітичному розкладі як цінний союзник, ослаблення якого було невигідним для Стамбула. Дізнавшись про запланований кримським ханом московський похід, падишах відверто пригрозив ханові війною у випадку нападу кримців на Московію. Утім, якщо султанські погрози й пригальмували приготування Мехмеда Герая до походу на Москву, то не зупинили їх остаточно.

Зрештою влітку 1521 р. величезне кримське військо, посилене литовцями й черкесами (українськими козаками), вирушило у похід. 28 липня 1521 р. татари вийшли до берегів Оки і невдовзі, переправившись через неї, завдали московським воєводам нищівної поразки. Московський князь Василій III залишив охоплену панікою столицю і зрештою видав Мехмедові Гераю грамоту, у якій визнавав себе вічним данником кримського хана. Це дозволило врятувати Москву від плюндрування, і татари, задоволені досягнутим результатом, почали відхід. Стратегічної мети походу було досягнуто, однак під час перебування основних сил татарського війська під Рязанню хан отримав повідомлення з Криму про напад хаджи-тарханців і змушений був терміново рушати на захист своїх володінь. Під час стрімких зборів у рязанського воєводи забули грамоту про підданство московського князя, яка була головним трофеєм походу. Це стало серйозною символічною втратою, бо позбавляло кримців значущого доказу московської залежності. Утім, у будь-якому разі, похід наочно продемонстрував реальне співвідношення сил Кримського ханату і Великого князівства Московського, яке, вочевидь, було на користь Криму.

Тим часом Мехмед Герай, врятувавши Крим від набігу астраханців, здійснив восени 1522 р. похід відплати і захопив Хаджи-Тарханський юрт, поставивши на його чолі свого старшого сина Бахадир Герая. Це дозволяло остаточно затвердити владу Кримського ханату над усіма уламками колишньої Золотої Орди — Казанським та Астраханським ханатами і Великим князівством Московським. Однак успіх виявився нетривкими через зраду з боку ногайців, які вчинили заколот і вбили хана разом зі старшим сином, а потім увірвалися на Кримський півострів і впродовж квітня—травня 1523 р. нещадно його пограбували.

Ногайський погром 1523 р. нівелював усі зовнішньополітичні досягнення Мехмеда Герая. Хаджи-Тархан було втрачено, а Московське князівство дістало змогу продовжити боротьбу з Казанню, не остерігаючись удару з боку Криму. Поновити військовий тиск на Москву кримські хани спробували лише через два роки після ногайського погрому. У цей час влада у Кримському Юртові належала жорстокому і обачному Саадетові І Гераю (1523—1532 рр.), який багато років прожив у Стамбулі, був фактично прямим ставлеником султана Сулеймана І Пишного (1520—1566 рр.) і мав змогу послуговуватися його підтримкою, зокрема і військовою.

Кримський хан опинився у складній ситуації — з одного боку, казанський хан Сахіб Герай був його братом і потребував допомоги у боротьбі з Московським князівством, однак, з другого боку, Москва була природнім союзником Стамбула у боротьбі проти Польщі. Було прийнято рішення вдатися до дипломатичного тиску. У листі до Василія III Саадет Герай переконував московського князя замиритися із казанцями, а в посланні до Сулеймана І Пишного просив турецького володаря, щоб він звернувся до московитів з вимогою залишити Казань у спокої. Усе було марним, Василій III добре бачив стратегічну слабкість залежного від Османської імперії Криму в цьому питанні й продовжував воювати з Казанським ханатом.

За таких умов казанський хан Сахіб Герай наважився на останній відчайдушний крок — 1524 р. він визнав себе прямим васалом Високої Порти і почав прохати військової допомоги в султана. Однак турецький володар не мав змоги задовольнити це прохання і не надав казанцям жодної відповіді. Коли ж Сахіб Герай вже особисто прибув по допомогу до Кримського ханату, Саадет І Герай не лише не допоміг братові, але й ув’язнив його. Казанський ханат очолив Сафа Герай, якому пощастило відбитися від московських нападів і змусити Василія III погодитися на мир.

Казань спромоглася цього разу встояти і без зовнішньої допомоги, однак її майбутнє поряд із Великим князівством Московським було тривожним. Це добре розуміли у Криму, де братам Саадетові І Гераю та Сахібові Гераю вдалося зрештою порозумітися. Кримський хан надав брату титул калги, а отже, і можливість допомогти багатостраждальному Казанському ханатові. Будучи калгою, Сахіб Герай мав змогу і право за згодою кримського хана самостійно виступати у похід, чим він і скористався, розпочавши навесні 1525 р. підготовку до походу на Москву. Вже у червні кримське військо рушило до московських україн, однак похід було зірвано через внутрішні усобиці у ханаті, через які калзі довелося повернутися назад. Внутрішньокримські проблеми ще кілька років рятували Московське князівство від масштабного вторгнення, надаючи йому змогу укріпитися й підготуватися до війни.

Уклавши на певний час ситуативний хиткий мир з Московією, кримський хан готувався до чергового великого походу проти неї. Московити ж, зі свого боку, не полишали спроб підкорити Казань, таким чином надаючи кримському ханові причину і привід для вторгнень. Напади кримців на московські землі відбувалися впродовж 1530—1540-х рр. майже щорічно. Кримсько-московське протистояння щодо казанського питання тривало аж до захоплення Казані московитами 1552 р.

Останню спробу допомогти казанцям здійснив кримський хан Девлет Герай (1551—1577 рр.), який 1552 р. рушив у великий і зрештою невдалий для кримців похід проти Москви. Кримський ханат зазнав стратегічної поразки, яка розв’язала великому московському князеві Івану IV руки для взяття Казані. Невдовзі така само доля спіткала й Астрахань. Це дозволяло московському правителю впевнено стверджувати свій царський, а на лише великокнязівський титул, оскільки він підкорив уже два ханати і навіть намагався здійснити перші спроби наступу в напрямку Криму.

Ситуація, що склалася, могла позитивно вирішитися для Кримського ханату лише повним військовим розгромом Московії. Однак військові кампанії кримців у середині — другій половині 1550-х рр. проти Москви виявлялися невдалими, і після третього поспіль провального походу здавалося, що великий князь московський вже міцно стоїть не лише у центральних землях, але й на окраїнах своєї держави. Девлет Герай, втім, не втрачав надії помститися непокірному московському правителю, якого вважав рівним за статусом до звичайного улусного бея, а не до хана. Можливість для цього видалася під час Лівонської війни (1558—1583 рр.).

Послідовно реалізовуючи програму «збирання руських земель» навколо Москви, Іван IV Грозний спочатку ліквідував небезпеку з боку Казанського і Астраханського ханатів, нейтралізував Кримський ханат і, вважаючи свої східні й південні гили надійно захищеними, наважився на велику війну на заході, яка увійшла в історію під назвою Лівонської. Складним становищем, у якому опинилася Московія через бойові дії на