Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
У «Польських листах» Марат вкладає своє незадоволення старим режимом в уста польського шляхтича на ім’я Камія, котрий пише до Кракова своєму приятелеві на ім’я Шава. Виправлення в рукописі свідчать, що Марат добряче намучився, вибираючи ім’я своєму польському героєві, й нарешті зважився назвати його «Камія» замість «Пуського», яке, своєю чергою, заступало початкове «Собеський». Такі поверхово східні імена, як Камія та Шава, не вельми відрізняються від Лессінґових татар Зузі та Амру. «Перські листи» Монтеск’є містили не лише листи з Франції, але й листи у відповідь з Персії, які шокували читачів розповідями про гарем героя в Ісфагані, його дружин та євнухів-невільників. Монтеск’є із запалом заповзявся конструювати погляд вигаданого мусульманина-перса. А у творі Марата фактично немає листів з Польщі; читач не знайде там ані звісток з дому героя, ані згадки про його польське походження, ані деталей, що відрізняли б його погляд від погляду збентеженого француза часів Просвітництва, наприклад, самого Марата. Марат усвідомлював цю проблему і вклав до уст Камії малопереконливе формальне виправдання, яке скидалося на фіґовий лист: (155) «Ти, певно, будеш здивований, що я не порівнював нашу країну з іншими; але я навмисно уникав паралелей. Людина навряд чи може бути безстороннім суддею, коли йдеться про її країну» 17. Справжніх причин відсутності таких порівнянь, мабуть, декілька: Марат був кепським писакою; він нічого не знав про Польщу; зрештою, східноєвропейський погляд було набагато важче відокремити від західноєвропейського, ніж погляди француза від поглядів перса.
Польський герой Марата одразу погодився із загальними уявленнями Західної Європи про себе, оголосивши у першому листі свій намір «подорожувати цивілізованими країнами Європи». З позиції «грубіших та менш вихованих націй» він засуджує фальшиву французьку ввічливість. Було кілька моментів, де відчувалося, що Камія пародіює свідчення західних мандрівників Східною Європою, коли, наприклад, він шкодував, що «люди, так обдаровані природою», напевно, дуже легковажні й розбещені, якщо з-поміж них, незважаючи на родючі ґрунти та чудовий клімат, дуже багато бідних» 18. Ще на початку мандрівки Камія відмовився від польського вбрання й вирушив до французького кравця, хоча сам вважає французький стрій «сміховинним», особливо через те, що він затісний, «наче пута». Камія вигукнув: «Яка (велика) різниця між цим і чудовим легким одягом поляків!» У перевдягненому Камії сторонній спостерігач, як і читач його листів, не зміг би упізнати поляка.
А вирушивши з Франції до Англії та Голландії, Камія остаточно заговорив як француз епохи Просвітництва. Англійці видалися йому «холодними, нудними, тверезими», захоплювався він лише їхнім державним устроєм, що ґрунтувався на «мудро обмеженій владі». Він одразу помітив, що англійці «вважають свою націю вищою за будь-яку іншу в цілому світі», але, ближче запізнавшись із ними, він відмовився від «цієї безглуздої звички дивитися на них як на досконалих істот!» 19. У Нідерландах Камія виявив, що «у голландців огидні манери» і вони «нічого не знають про ввічливість та суспільні норми». З погляду французької цивілізації він піддав критиці голландську комерцію: «…Ці люди думають лише про гроші, говорять лише про гроші та люблять лише гроші» 20. (156)
Отож Марат використав свого поляка для нещадної критики західноєвропейських цінностей, і, незважаючи на те, що «Польські листи» так і не вийшли друком, його літературні засоби сформували стійку конвенцію літератури XIX століття. Після повстання Костюшка в 1794 році, після антиросійських повстань 1830-го і 1863 років польський еміґрант, принаймні у літературі, став привабливим романтичним героєм. На початку століття, 1803 року, коли міс Джейн Портер опублікувала «Тадеуша Варшавського» (перше з численних видань цієї книжки), з’являється тип польського героя у Західній Європі. Граф Тадеуш Собеський, що його прізвище відкинув Марат, а ім’я неминуче асоціювалося з Костюшком, виявився єдиним справжнім джентльменом в англійському аристократичному товаристві й завоював серця авторки, героїні та читачів. У 1847 році Бальзак увів до «Людської комедії» графа Венцеслава Стейнбока, що його порятувала від самогубства злостива кузина Бетта. Передсмертна записка свідчила про національний розпач і цитувала Костюшка: «Finis Poloniae!» (20).
1872 року Джордж Еліот у романі «Мідлмарч» створила образ Віла Ладислава, онука польського еміґранта, можливо навіть Тадеуша Варшавського з роману міс Портер. Для Еліот Віл виявився єдиним чоловіком, гідним руки натхненної героїні Доротеї, яка наприкінці роману стає «місіс Ладислав». У 1871 році Луїза Мей Олкотт опублікувала особисті спогади та літературну сповідь. Вона згадувала, як шість років тому в Парижі заприязнилася з польським юнаком, котрий воював проти Росії у 1863 році: «Найкращим, найдорожчим з усього гурту моїх хлопців був польський хлопчина Ладислав Вишневський — кілька разів гикнувши та чхнувши, ви зможете добре вимовити це ім’я» 21. Вона називала його просто «Ладі», проте у «Маленьких жінках» 1868 року вкотре змінила його ім’я на Лорі й зробила літературним приятелем Джо.
Польський герой із твору Марата так і не дістався Америки, провівши більшу частину другого тому «Польських листів» у горах Швейцарії, де мудрий пустельник навчав його філософії скептицизму. Камія дізнався, що будь-яка мораль відносна: від Китаю до Риму, від Франції до давньої Греції, (157) від Константинополя до Індії вона дуже відрізняється. Навіть заборона кровозмішення — Марат, як і маркіз де Сад, підбурював до цієї підривної думки — не мала «жодних підстав у Природі». «Китаєць, татарин, африканець чи європеєць» міряють один і той самий об’єкт кожен на свій копил. Якщо моральні норми виявилися підозріло різними, то суспільства й уряди в цілому світі засмучують своєю одноманітністю. Скептик не бачить жодних відмінностей між Західною Європою та Європою Східною, позаяк «у Греції, Італії, Польщі, Англії та Франції під іменами ілота, кріпака чи негідника ви побачите мільйони поневолених людей». Зникала навіть відмінність між Європою і Сходом, коли «цілі нації в Азії, Африці та Європі є рабами на службі в жадоби однієї людини!». Камію спантеличило це вчення, тому він спитав себе: «І чому це я захотів залишити домівку?» Втім, згодом він зустрів ще мудрішого філософа, який переконав його, що всю мораль можна звести до простої максими: «Підкоряйся законам своєї країни» 22. Дізнавшись, що Камія був польським князем, який мандрував інкоґніто, цей лояльний філософ відправив його додому, наказавши використати
