Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

вони повинні навчитися розуміти, цінувати й використовувати її блага». Просвітництво взагалі не могло позбутися амбівалентного ставлення до рабства, хоч би де воно існувало, і ця Річардсонова невизначеність щодо звільнення була типовою ознакою часу. У висновках він пише: «Я полишаю ці утопічні міркування і висловлю лише побажання, аби та невелика частина людства, що тішиться справжньою свободою, змогла її зберегти і правильно використати». Вкотре мандрівник, відкриваючи існування рабства у Східній Європі, вчився цінувати вищість своєї власної цивілізації. Річардсон залишив Росію 1772 року, переконаний, що росіяни могли б стати «шанованою нацією», якби вдалося «навчити їх діяти на засаді твердих принципів» 100.

Книжка подорожей Кокса вийшла друком у 1784 році, одночасно з книжкою Річардсона. Оцінюючи «сучасний стан цивілізації у Російській імперії», Кокс оголосив, що розчарувався у сподіваннях, що їх підживлювали реформи Петра:

Хоча ця нація, порівняно з попереднім періодом, досягла великих успіхів на шляху вдосконалення, перебільшені розповіді про поширення справжньої цивілізації в усій імперії, що їх я чув і читав, змусили мене сподіватися (139) вишуканіших манер, і, мушу визнати, я був неприємно вражений варварством, у якому надалі животіє більшість населення 101.

Порівняння «манер» дозволяло уявити поступальну шкалу цивілізованості, шкалу «руху до вдосконалення», завдяки якій можна співвідносити націю з її власним минулим і з іншими націями. «Поширення цивілізації серед численного і дуже розпорошеного народу, — писав Кокс, — відбувається не в одну мить, а внаслідок постійного і майже непомітного поступу» 102.

Цивілізованість вважалася такою якістю, яку мандрівник міг виявити лише після уважного обстеження. Чи не найвідомішою частиною леґенди про Петра була його боротьба з бородами росіян. Кокс був не єдиний, хто звертав увагу на ці бороди, а вони впадали у вічі через саме переконання у тому, що Петро начебто давно наказав їх зголити: «Незважаючи на суворі заборони Петра І, переважна кількість жителів і далі носить бороди, дотримуючись цієї патріархальної звички майже так само, як і їхні предки». Кокс дійшов висновку, що «селяни, котрі становлять переважну більшість народу, однаково невправні у ремеслах, як і до царювання Петра». Манери у суспільстві могли бути більш чи менш вишуканими, але селянство зраджувало брак основ цивілізації своєю технологічною невправністю «у ремеслах», послуговуючись скіфською сокирою й сміховинно маленьким плугом. Кокс навіть прирівнює селян до цих примітивних знарядь праці, описуючи людей як «приватну власність поміщиків, подібну до сільськогосподарських знарядь чи худоби» 103.

Так само, як Річардсон вважав рабство перепоною для будь-якого вдосконалення російського народного характеру, Кокс був переконаний, що саме рабство залишалося найбільшим гальмом поступу цивілізації.

Легко зауважити, що, попри рух до цивілізації, вони ще дуже далеко від неї. Загального вдосконалення не можна досягти, доки більшість животіє в абсолютній васальній залежності, народні манери не можуть по-справжньому змінитися, доки люди не відчують повної безпеки життя і власності 104. (140)

Остання фраза Кокса надзвичайно подібна до висновку Річардсона, тому можна припустити, що близько 1784 року на Заході склався консенсус щодо проблеми рабства і цивілізації у Східній Європі. І коли мандрівники на кшталт Кокса запитували: «Як можна назвати цивілізованою країну, де досі існує домашнє рабство?» — у цьому запитанні завжди відчувалися нотки самозамилування 105.

Розділ третій
Уявляючи Східну Європу: вигадки, фантазії та подорожі в уяві

«ЦЕ ПОГРАНИЧЧЯ ЄВРОПИ»

Як і багато інших великих ідей епохи Просвітництва, ідея Східної Європи значною мірою завдячує своїм виникненням Вольтерові. Його славнозвісне зацікавлення Росією втілилося у напрочуд некритичній «Історії Російської імперії за Петра Великого», виданій у двох томах 1759-го і 1763 років. Згодом, у 1760-1770-х, у сповненому взаємними вихваляннями листуванні з Катериною постав образ видатної покровительки Просвітництва. Проте Вольтер набагато раніше створив власну карту Східної Європи. 1731 року, відстежуючи у своїй неймовірно популярній «Історії Карла XII» шлях шведського короля у його завойовницьких виправах, філософ зобразив поруч Польщу й Росію, Україну й Крим — землі, чию понятійну спорідненість лише починали натоді усвідомлювати. Його твір переклали багатьма мовами й неодноразово перевидавали. Запрошуючи читача піти слідом за відважним полководцем через малозвідані землі, Вольтер став першим мандрівником епохи Просвітництва, котрий відвідав Східну Європу.

Ця подорож, звісно, була мандрівкою в минувшину, адже Карл розпочав воєнні походи 1700 року, коли Вольтерові виповнилося шість років, а помер 1718 року, коли Вольтер уперше виступив під своїм, тоді ще нікому невідомим, творчим псевдонімом. До того ж подорож, подана нібито в щоденнику мандрівника, була не його власною і суто уявною. Попри увесь інтерес до Росії й пізнішу відданість Катерині, Вольтер ніколи не бував східніше Берліна, де зустрічався з Фрідріхом II. (144) Та попри це, Вольтерова «Історія Карла XII» надзвичайно вплинула на картографування Східної Європи в уяві Просвітництва й засвідчила, що філософ може вивчати ті землі за допомоги такого необтяжливого подорожнього спорядження, як багата уява. Так само мандрівники, які насправді відвідували Східну Європу, попадалися на вудку усталених філософських упереджень, тож образ, який поставав із їхніх свідчень, часто бував зумовлений елементами уяви. Східну Європу творили спільними інтелектуальними зусиллями мандрівники з багатою уявою і ті, хто мандрував просто у власній уяві.

Карл залишив Швецію в 1700 році, перетнув Балтійське море й переміг Петра Великого під Нарвою. Відтак Вольтер почав свою розповідь про Східну Європу з викладу «дуже цікавих особливостей» Росії. Насамперед він допомагає своїм читачам уявити географічне розташування цієї країни та рівень її цивілізації:

Московія, або Росія, розташована на півночі Азії та Європи: від кордонів Китаю вона простягається на півтори тисячі льє до кордонів Польщі та Швеції. Проте до правління царя Петра ця величезна країна була майже незнана Європі. Московити були менш цивілізовані, ніж мексиканці перед приходом Кортеса; вони народжувалися рабами панів — таких самих варварів, як і вони самі. Вони скніли у невігластві, без мистецтв і навіть без потреби в них, що гальмувало розвиток будь-яких промислів 1.

Вольтер наголосив на тому, що Росія розташована на двох континентах, Європі та Азії. Відповідно до географічних умовностей свого часу він розміщував її європейську частину на півночі Європи, хоча вже наприкінці XVII століття завоювання Петра завели його до берегів Чорного моря. В іншому