Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

Кокс додав, що насамкінець ніздрі злочинця розірвали щипцями, а на обличчі поставили тавро. Тепер його можна було висилати на сибірські копальні.

З даху Кокс не побачив «жахів» Сибіру, а отже, не міг виміряти й описати їх з тою самою науковою точністю, що й застосування батога. Фуко описав реформу покарань у XVIII столітті як перехід від видовищної смертної кари царевбивці-невдахи Дам’єна в 1757 році, де щипці грали визначальну роль, до «просвіченішої» та «новочасної» в’язничної дисципліни з постійним наглядом за камерами і старанно розписаним розкладом дня. Видовище, що його Кокс спостерігав у Петербурзі, було типовим публічним (129) покаранням ancien régime (18), але його погляд просвітителя й мандрівника аналізував побиття під науковим кутом зору (Фуко називав би це «мікрофізикою» влади): товщина батога, перпендикулярність ударів, точна цифра в триста тридцять три тощо. Західноєвропейська цивілізація, що спостерігала з даху, проголосила свою вищість над східноєвропейським варварством, а разом з цим і над побитим тілом раба.

Кокс, здається, розумів, що його оповідь надто натуралістична, тож запропонував дещо неоковирне виправдання: «З огляду на те, що кілька авторів неправильно описали покарання батогом, я був особливо уважний до того, що потрапило в поле мого огляду». Попри це, важко не помітити хиже збудження Кокса, що описує оголену спину злочинця з такою самою брутальністю, з якою Казанова запрошував читача слідувати за його пальцями, що перевіряли незайманість тільки-но придбаної рабині. Втім, Заїра під час цієї перевірки стояла між стегнами Казанови, а Кокс спостерігав за екзекуцією з високого даху. Як міг він знати, що батіг був «завтовшки з п’ятишилінґову монету та завширшки три чверті дюйма»? У спеціальній примітці він запевняє читачів, що то були «точні розміри» батога, який він «добув» у Росії і «який відтоді став моєю власністю». Можна уявити, як Кокс у цьому місці відклав ручку, взяв батога до однієї руки, а вимірювальну стрічку — до другої:

Довжина батога 2 фути, ширина верхівки чверть дюйма, внизу половина. Товщина 1/8 дюйма. Довжина плетеного прута 2 фути, довжина кола — 2 й 1/2 дюйма. Діаметр кільця 1 і 3/8 дюйма. Довжина шкіряної пружини 1 і 1/2 дюйма. Довжина ручки 1 фут, 2 і 1/2 дюйма. Загальна довжина 5 футів, 5 і 3/8 дюйма. Вага 11 унцій 75.

Батіг сумлінно виміряли. Хоча ці дані потрапили лише до приміток, Кокс таки залишив їх у книжці, якщо хтось із читачів зацікавиться ними так, як він сам.

Книга вийшла 1784 року, саме тоді, коли маркіза де Сада перевели з Венсанської в’язниці до Бастилії. В «Історії Жульєтти» де Сад наділив свого героя у Сибіру пристрастю до (130) шмагання, твердячи, що «ця звичка настільки непоборна, що її жертви не можуть жити без побоїв». Сад також зобразив саму Катерину з батогом у руці й описав це знаряддя в садистичній примітці, майже пародіюючи примітку Кокса:

Батіг зроблено із бичого статевого члена; до нього приєднано три ремені з лосевої шкіри. Вже від першого удару починає сочитися кров: ці знаряддя незрівнянно корисні для тих, хто активно або пасивно полюбляє утіхи шмагання. Аби збільшити їх ефективність, до прутів можна приробити металеві наконечники, і це дозволяє здерти шкіру без жодних зусиль. Сотня ударів, завданих сильною рукою, вб’є будь-кого. Один такий батіг з більшою чи меншою кількістю металевих наконечників є в кожного похітливого росіянина 70.

І один такий самий батіг став власністю англійського священика Вільяма Кокса. Сеґюр привіз до Парижа портрет французької дівчини, зґвалтованої в Росії, і зображення калмицького хлопця, що був його особистим рабом. Кокс придбав у Східній Європі менш сентиментальний сувенір.

«Особиста залежність, в якій перебувають нижчі класи Польщі, — справжнісіньке рабство, — писав 1772 року Джозеф Маршалл у подорожніх нотатках, — це такий самий деспотизм, з яким плантатори Вест-Індії ставляться до своїх африканських рабів. Порівняно з ними пригноблення російських селян видається повною свободою». Проте Маршалл також вважав, що становище російських селян «дуже близьке до становища чорношкірих на наших цукрових плантаціях». Він навіть гадав, що до початку просвіченого царювання Катерини «вони (російські селяни) були більш поневолені, ніж у Польщі» 77. Маршалл особливо переймався делікатним питанням, де у Східній Європі умови рабства найнестерпніші, але при цьому він чітко заявив те, на що інші тільки натякали: рабство селян у Східній Європі не відрізнялося від становища чорношкірих рабів у Західній півкулі. (131)

Розповідь Маршалла про його мандри Європою, що охоплювали Росію, Україну та Польщу, посідає незвичайне, хоча й не унікальне, місце серед інших творів подорожньої літератури XVIII століття, адже він сам був людиною непомітною, і дехто навіть мав думку, що він узагалі ніколи нікуди не вирушав. Джон Паркінсон, який мандрував Росією в 1790-х, чув у Стокгольмі «кілька цікавих історій» про Маршалла, який «опублікував подорожні нотатки про мандри різними частинами Європи, ніколи не перетинаючи Ла-Маншу» 78. Якщо Маршаллові подорожі справді були лише шахрайством і вигадкою, то цей випадок засвідчує, наскільки сприятливим ґрунтом для авторської уяви стала Східна Європа. Ґрунт, до речі, був його головним заняттям, він називав себе англійським землевласником, що цікавиться науковим поступом у сільському господарстві й мандрував Європою в пошуках необхідних порівнянь. Саме тому він з інтересом поставився до становища селян у Росії, але його зауваження були досить традиційними і могли базуватися на інших подорожніх розповідях. Трохи екзотично виглядає те, що він привіз із собою до Нортгемптоншира не батіг, а величезну картоплину з України розміром з літровий бутель, сподіваючись, що вона прийметься на британському ґрунті.

Маршалл писав, що, подорожуючи Росією, він зреквізовував коней. Він отримав «військовий ордер, за яким селяни мали забезпечувати його харчами». Його супроводжували п’ятеро солдатів, «кожний з яких був озброєний палашем, парою пістолів і карабіном». Це ґарантувало безпеку й коней, але Маршалла турбувало те, що солдати охоче били селян: «Я зупиняв це свавілля, із якого виніс чітке уявлення про природу уряду в Росії». Він назвав цей уряд «найдеспотичнішим в Європі» і додав, що «всі стани рівною мірою є рабами, а не підданцями