Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
миіедь того Trnrn°T^i(uI^.Drn.^РСЬКС’Т_‘ІарсІа - мрт« І раніш означало сторожку, що її ставили иа даху, де де також колись сї^а іаича^ио" »" р™ Л““н"'1' »ікоици) Цікаио, шо ту саму нашу иа. керна чоииа, рення до того, що вже сказано вище, можна хіба додатн, що вони де-ие-де, мабуть разом з переселенцями, зайшли й на Полтавщину, а навіть і далі. Вони трапляються навіть І на Вороніжчині, занесені туди переселенцями З Херсонщини. На Київщині, де-не-де на Волині та Галичині роблять на стрісі 3 таких острішків хрест або криють цілу стріху так, що кладуть солому уступами (у бойків). Дерев’яні дахи, як це вже зазначено, роблять з драні. цебто досить тонких щепаних дошечок, коло 50 сантиметрів завдовжки, иноді й довших, або з гонти, цебто з таких самих дощечок, тільки коротших та вужчих. Такі дахи можна бачити тільки в горах, в Галичині та на Поліссю на великій Україні, але тут треба зазначити, що таким способом крили та криють ще й досі майже всі міщанські домн в містечках та містах цілої північної та середньої Галичини та України, ще не так давно такі дахи можна було бачити н у Київі, a в Галичині навіть І тепер вони трапляються досить часто. Для церковних покрівель виробляли клиння з дубового дерева, дуже тивсте (пальців два завтовшки) і трохи меншого розміру, ніж гоита, з поширеним і трохи закругленим нижнім кінцем.
Ганок — невідмікна приналежність гуцульських та більшості бойківських хат. У північній та середній смузі України ганку або зовсім нема«, або його заступає невеличкий надвіс над вхідними дверима; а в південній Україні ганок з'являється знову, але вже у вигляді легенької галерійки вздовж цілої передньої, а иноді й бічної стіни хати, і мас самостійний легенький дашок. На Карпатах ганок завше міститься під спільною стріхою з хатою, до половини буває закритий, і його підтримують майже завше різьблені стовпчики, що впираються вгорі в горизонтальні бруси, які тримають на собі стріху; брусів цих буває иноді навіть три, і посередині хати її кінці зрізані таким способом, що кожний нижній брус коротший за верхній В цій галерійці роблять одну або дві маленьких фіртки під трохи вигнутим дерев'яним начілком, що перегороджують вхід безрогим та Іншій домашній худобі.
Піч в українській хаті ставлять завше в куті між задньою стіною хати та стінкою сіней, біля самих дверей; роблять її дуже часто просто з глини, часом з цегли (особливо з сирця) і тільки иноді, найбільше у гуцулів, з кахель Ставлячи піч з глини, спочатку виліплюють з землі та глини відповідних розмірів підвищення, а потім иа ге місце цього підвищення, де має бути властива піч, кладуть великий куль соломи або частіше бажаного для печі обсягу мішок, щільно набитий половою чи соломою, та обліплюють його з усіх боків, скільки треба завтовшки, мокрою глиною; коли глина висхне, з отвору мішка, що його лишають незалікленим спереду, виймають руками полову чн витягають солому, а ни кінець цілої операції і самий мішок. Зробивши таким способом склепіння, вирівнюють його лопатою та розпалюють н ньому вогонь, щоб остаточно висушити Потім ліплять з глини або ставлять з цегли припічок та прироблюють комин. що дає бічний канал, який веде до сіней, де він і відкривається так званою каглою в бовдур, чн комин, чи димар; димар буває найчастіше сплетений з лози, або зв'язаний з очерету, або, нарешті, збитий з дощок і значно рідше виліплений з глини, а то навіть зложений з цегли; він буває заввишки до половини сіней, або його виводять аж на стріху, иноді тільки трохи над нею, а иноді й дуже високо, як, наприклад, на Чернигівщині. У першому випадку дим розходиться по горищу та виходить через покрівлю або через невеликі отвори в стрісі над входом у хату або на обох кінцях гребіня стріхи. Внизу димар доходить до землі, й иноді в ньому ставлять кабицю, невеличку глиняну пічечку, що на ній можна щось зварити, не розтоплюючи великої печі в хаті. Иноді кабицю ставлять і серед
СІней. Передній частииі печі над її отвором надають досить ріжноманітну форму та роблять у ній ріжні пічурки для переховування сірників тощо; а иноді розмальовують її так само, як І стіни хати, особливо коло богів, ріжними квітками Мал. h на табл. ѴШ показує одну з таких печей на Поділлі. Кахляні печі трапляються тепер тільки в гуцулів та відзначаються тим, що дуже розкішно оброблені. їх ставлять не Просто на землі і не на цегляних чи глиняних підставах, як печі на Великій Україні, а на міцній дерев'яній підставі з виточеними, иноді дуже вибагливо, ніжками, а самі кахлі часом добірно розмальовані; бувають на них намальовані не тільки квітки тощо, а й церкви, побутові сюжети, карикатури та ин. Кілька гарних малюнків таких печей знаходиться в книжці Шухевича «Ґуцульщина».
Але крім хат з печами, що їх будову мн тонно описали, на півночі України і де-не-де на Карпатах, особливо у бойків, трапляються ще чорні хатн, то в них зовсім немає ніякого комина, а дим здіймається з печі просто до стелі і виходить почасти просто через одчинені двері, а почасти через прорубаний в стелі для цього невеличкий чотирьохкутннй отвір; звичайно, коли не топиться, отвір цей закривають дощечкою, що прикріплена до довгого патика. В таких хатах верхня частина стін та ціла стеля вкриті чорним шаром смолистої сажі; вони трапляються ще й тепер у згаданих місцевостях, але швидко зникають. Але наприкінні минулого століття їх було ще дуже багато, і вони доходили до Київщини, майже до самого Київа і навіть на південь од нього, а в Карпатах вони були загальним явищем. Причиною того, що ці хати все-таки тримались та що димові давали виходити з короткого димаря просто під стріху, було те, що багато селнн думають, шо
