ЗАРАЗЛИВИЙ - Йона Бергер

Ця розповідь нагадує сучасні реаліті-шоу. В ній закручений сюжет і купа подробиць про особисту помсту, подружню зраду та підступ. Потужна суміш драми, романсу і дій підтримує зацікавленість слухачів.

Але історія з троянським конем містить також і засторогу: «Бійся данайців, що дари приносять!» Це можна інтерпретувати як «ніколи не довіряй ворогам, навіть якщо вони прикидаються друзями». Справді, якщо вороги начебто вдаються до примирення, не варто втрачати пильності. Тому пам’ятка про троянського коня — дещо більше за звичайну історію. Вона дає нам важливу настанову.

Якщо Гомер і Вергілій хотіли повчати людство, чи могли вони зробити це в ефективніший спосіб? Чому вони просто не висловили основної думки, а писали епічні поеми на сотні рядків?

Звісно, вони могли вчинити і так. Але чи був би тоді цей урок такий повчальний? Навряд.

Обгорнувши напучування в історію, ці давні письменники подарували йому довге життя і, можливо, забезпечили більшою довірою, аніж якби настанову було вбрано у прості слова. Бо люди не мислять інформаційними категоріями. Вони мислять категоріями розповіді. Але слухаючи історію, вони вбирають також й інформацію.

ІСТОРІЇ ЯК УМІСТИЛИЩЕ

Історії — це прадавній вид розваг. Уявіть себе громадянином Греції у 1000 році до нашої ери. Немає Інтернету. Немає спортивних центрів і новин о шостій вечора. Жодних газет або радіо. Тому, якщо ви прагнете розваг, на допомогу приходять історії. Троянський кінь, Одіссея та решта відомих розповідей перетворювалися на розвагу. Люди вмощувалися довкола багаття чи заповнювали амфітеатр, щоби знову і знову почути епічні оповіді.

Розповіді здатні захоплювати більше, ніж констатація фактів. У них є зав’язка, кульмінація та розв’язка. Якщо історія захоплює на початку, її хочеться дослухати до кінця. Якщо ви чуєте, що хтось розповідає цікаву історію, то ловитимете кожне слово. Ви прагнутимете дізнатися, чи персонажі спізнилися на літак або що заподіяли купі галасливих дев’ятирічних дітей. Ставши на стежку, ви хочете дійти до кінця. І поки цей шлях триває, ви віддаєте йому всю увагу.

Нині існують тисячі можливостей розважитися, однак любов до історій залишилася. Ми збираємося навколо сучасних аналогів вогнищ — кулерів із водою або ж на дівочих чи парубочих вечірках — і розповідаємо байки. Про себе особисто чи про нещодавно побачене. Про наших друзів та знайомих.

Люди розповідають історії з тих же причин, що і поширюють чутки. Деякі історії містять соціальну валюту. Діляться тим, як заходили крізь телефонну будку до Please Don’t Tell, бо це створює імідж крутих і втаємничених. Іншими історіями керують емоції. Історію про канал «Чи вдасться подрібнити?» розповідають, бо здивовані, що блендер може стерти на порох iPhone. Практична цінність теж відіграє свою роль. Історію про те, що сусідський пес захворів, бо з’їв іграшку, розповідають, бо хочуть, щоб ваш собака уникнув такої долі.

Люди так звикли розповідати історії, що вигадують їх, навіть коли в цьому немає потреби. Візьмімо хоча б онлайн-огляди. Вважають, що в них подають характеристики товарів — чи добре працює цифровий фотоапарат і чи зум-об’єктив справді такий якісний, як рекламує виробник. Однак переважно інформаційна частина загортається в оповідь:

Моєму синові виповнилося вісім, і ми запланували першу поїздку до Діснейленду. Звісно, нам був потрібен цифровий фотоапарат, щоб зберегти згадку про цю подію, тому придбали камеру, що її нам порадив приятель. Зум чудовий. Нам вдалося з досить значної відстані зробити чітку світлину палацу Попелюшки.

Ми так звикли розповідати, що робимо це навіть тоді, коли вистачило б стислої оцінки або враження.

Історії, наче троянський кінь, містять більше, ніж здається на перший погляд. Звісно, зовнішня оболонка історії — назвемо її сюжетом — притягує увагу і підтримує зацікавленість. Але очистіть поверхневі шари, і ви знайдете дещо, приховане всередині. Зазвичай нещасливі коханці та відважні герої — це тільки ширма для прихованого змісту.

Історії є носіями повчання чи моралі, інформації чи корисного повідомлення. Наприклад, відома казка про трьох поросят. Три братики покинули свій дім і подалися в світ шукати щастя, аж поки не стало холодно. Перше порося швиденько побудувало будиночок із соломи. Друге — з гілок. Обидва позводили свої хатки поспіхом, бо їм більше подобалося не працювати, а бити байдики. Трете порося було працьовите і дисципліноване. Воно не поспішало і, витративши чимало часу та зусиль, будувало будинок із цегли, незважаючи на кпини братиків.

Однієї ночі великий і злий вовк, шукаючи їжі, прийшов до них. Він підійшов до першого будиночка і промовив слова, що їх обожнюють діти: «Маленьке поросятко, маленьке поросятко, впусти мене». Коли порося відмовилося, вовк дмухнув і хатка розсипалася. Так само він учинив із хаткою з гілочок. Та коли вовк хотів зруйнувати хатку третього поросяти, у нього нічого не вийшло. Він дмухав і дмухав, але не зміг повалити третій будиночок із міцної цегли.

Ось вам і мораль історії. Зусилля винагороджуються. Витратьте час і зробіть щось до пуття. Можливо, вам доведеться відмовитися від розваг, але врешті ви зрозумієте, що результат був вартий зусиль.

Повчання чи мораль запаковані в тисячі інших казок, байок та міських легенд. «Хлопчик, який кричав: «Вовки!»» застерігає від брехні. «Попелюшка» показує, що доброзичливість винагороджується. Драми Шекспіра містять цінні уроки про характери і взаємини, силу та божевілля, кохання та війну. Це складні, проте інструктивні уроки.

Звичайні історії, що ми їх розповідаємо одне одному щодня, теж містять інформацію.

Наприклад, історія про пальто, яке придбав мій двоюрідний брат в Lands’ End[62]. Кілька років тому він переїхав із Каліфорнії на Східне узбережжя і, готуючись до першої у своєму житті справжньої зими, пішов до модного магазину і придбав симпатичне пальто. Вовняне, подовжене, таке, що їх надягають поверх костюмів. Сиділо добре, колір чудовий, і кузен почувався чепуристим англійським джентльменом.

Але була одна проблема. Пальто було не достатньо тепле. Якщо температура на вулиці була +10 або навіть +5, його можна було носити, але коли температура спадала до нуля, холод пронизував мого двоюрідного брата до кісток.

Після першої зими, під час якої він мав чудовий вигляд, але мерзнув, кузен вирішив купити справжній зимовий одяг. Він навіть надумав — чого вже там! — придбати один із тих пуховиків, що радше нагадують спальний мішок. Такий одяг досить поширений на сході і в центрі, але для Каліфорнії доволі чудернацький. Отож він пошукав у Інтернеті, знайшов вигідну пропозицію на сайті Lands’ End і придбав куртку-аляску, в якій повинно бути тепло навіть за температури –35 за Цельсієм. Досить тепло, щоб пережити найхолоднішу зиму на східному узбережжі.

Куртка дуже сподобалася моєму кузенові, і здавалася теплою. Та посеред самісінької зими на ній зламалася змійка. Брат був спустошений: придбав куртку лише кілька місяців тому, а замок уже зіпсувався. Скільки ж коштує його полагодити? І скільки часу піде на ремонт?

Це сталося в січні, — не надто вдалий час для прогулянок без зимового одягу.

Тому він зателефонував в Lands’ End, щоб довідатися вартість ремонту і скільки часу це забере.

Кузен уже морально