Нарис історії України. Том 1 - Дмитро Іванович Дорошенко

разом із Данилом утікати на галицьке Пониззя. Але прийшла поміч від половців і литовців, і Мстислав з Данилом здобули назад Галич, при чім угорська й польська залога попали в полон разом з угорським королевичем Коломаном. Але коли довелося миритися з уграми, то Мстислав умовився, що віддасть свою другу дочку за наймолодшого угорського королевича Андрія й зробить його своїм наслідником у Галичині. Данило знову був обійдений. Аж тільки смерть Мстислава (1228) розвязала йому руки. Він уже добре укріпився на Волині. Його брат Василько, що сидів у Бересті, був йому вірним другом і помічником. Данило зручно використав усобицю у Польщі й з усіма своїми силами взявся добувати галицький стіл від угрів. Він здобув таки в 1229 р. Галич, і населення радісно його вітало. Але бояре далі снували свої інтриґи й коромоли, і за їх допомогою угри знову опанували Галичину. Вдруге забрав був Данило Галич (1233), але бояре висунули йому нового конкурента в особі чернігівського князя Ростислава Михайловича. Кілька років тяглася ця боротьба, аж поки в 1237 році Данило «не заволодів Галичем у третє — і на цей раз уже остаточно. В 1240 році він заволодів Київом і посадив там свого намісника. Та остаточно зломив він свого ворога Ростислава, якого піддержували угри, аж в 1245 році в крівавім бою під Ярославом. Після того з Угорщиною настав мир.

Але тут вдарила страшна гроза зі сходу: на Україну насунули татари. Цей татарський поход був відрухом могучого руху в Азії, що його викликав Чінгіз-хан Монголії Темучин на початку XIII в.

Джерелом наших відомостей про татар являються записки й оповідання ріжних авторів — китайських, перських, арабських, славянських і західньо-європейських. Протягом XIX століття орієнталісти зібрали й видали в перекладі цілий ряд відомостей про монголів та їх походи. Серед записок сучасників дуже важливі записки францисканського ченця, італійця Плано Карпіні, що в 1246-47 роках їздив в посольстві від папи Інокентія IV до татарського хана і переїздив через Київ, і ченця Вільгельма де Рубрук, що їздив у 1254 році від короля Людовика IX до хана Сартака, Батиєвого сина. Існують ріжні видання їх записок, англійські (1903 і 1900 років), французькі (1889-1909), нарешті російські (1911). Має значіння й відома праця Марко Поло, подорожнього з 1271 року. З наукової літератури, окрім перестарілої праці Гаммера (Geschichte der Goldenen Horde, 1840) можна вказати на праці російського вченого Березіна, правда, теж давні, з 1853-55 р.

Батьківщиною монголів був степ Гобі за Байкалом, на південному сході в басейні Амура. Тутешні орди кочували в степу, часом грабуючи сусідів, часом наймаючись до них на службу, як от до китайців. На чолі кожної орди стояли свої династії, з поміж котрих вибирались на сеймах — «курултаях» хани. В половині XII в. в семї хана Багатура народився син Темучин, який обєднав окремі орди в одну сильну орду, а в 1206 р. курултай в Каракорумі вибрав його «Чінгіз-ханом» — великим ханом усієї Монголії. З того часу починаються його великі походи й завоювання. По черзі були завойовані: східний Туркестан, Китай, потім Західній Туркестан, — Самарканд, Бухара, Хіва, Мерв, Герат. Боротьба з султаном Ховерезма (Хіви) Магометом привела до опанування цілого східнього й південного побережжа Каспійського моря. Скрізь завойовники несли з собою спустошення й руїну. В погоні за Магометом вислав Темучин корпус свого війська під проводом Джебе й Субутая. Вони загнали Магомета на один острів Каспійського моря, де він і помер. Але Субутай пішов далі, опанував північну Персію, пограбував Грузію, перейшов понад Каспієм повз Дербент і вийшов на північний Кавказ. На одсіч татарам виступили яси, косоги й половці. Улесливими обіцянками й дарами татарські ватажки одвели половців і погромили ясів та косогів. Тоді кинулись на половців. Це сталося в 1222 році. Половецький хан Котян утік до свого зятя Мстислава Удатного, що сидів на той час у Галичу. Половці рознесли трівогу по руські землі. З ініціятиви Мстислава у Київі відбувся сойм українських князів. Зібрались тут три Мстислави: Мстислав Романович, великий князь Київський (з галузі Смоленських Мономаховичів), Мстислав Удатний галицький і Мстислав Всеволодович Чернігівський. Були й молоді князі: Данило Романович, Михайло Всеволодович та інші. Були й половецькі хани. Вирішено було помогти половцям і по лицарськи зустріти ворога в полі.

Тим часом татари зимували в 1222-1223 році в наших степах і зробили диверсію на Крим, де спустошили Судак. Весною 1223 зібралося блискуче військо: кияне, чернігівці, волиняне, галичане й смольняне. Піші полки плили вниз Дністром, кіннота йшла суходолом. Збірний пункт був коло острова Хортиці низче порогів. Галицьке військо приплило на тисячі човнах Дністром в море, а звідти вгору Дніпром. Від Хортиці вирушили просто на схід у степ. Літопис переказує, що від татар було посольство, яке умовляло прийняти мир, але князі не схотіли вступати в переговори і навіть наказали вбити послів. Данило Романович ішов в аванґарді і погромив перші татарські чати. Військо йшло, видко, Залозним шляхом і наближалося до Азовського моря. Над річкою Калкою (теперішній Калміус) зустріли головні татарські сили. Серед князів не було єдиного командування, ані якогось спільного плану. 31 мая 1223 року стався бій. Половці не витримали натиску монголів і кинулись тікати, вносячи замішання й паніку в українські полки. Княжі дружини й земські полки билися хоробро, але були розгромлені. Кияне з своїм князем Мстиславом Романовичем три дні оборонялись в таборі, але мусили капітулювати. Цілий ряд князів попав у полон і був замордований татарами. Усе кинулось тікати до Дніпра. Чимало загинуло в часі татарської погоні. Ті, що добігли до Дніпра, скоріше перевезлися на той бік і попалили за собою човни. Загинуло 9/10 цілого війська, а було його, коли вірити літопису, мало не сто тисяч. Данило Романович врятувався, хоч і був поранений. Погром справив страшне вражіння на всій Україні, але татари не розвинули свого успіху, повернули назад на схід і зникли в степах. Літописець міг лиш записати, що страшний ворог «не знати, звідки прийшов, і невідомо, куди подівся».

Українські князі скоро отямились після удару, і не видко, щоб Калський погром вніс якісь великі зміни в їхні взаємовідносини. Знову закипіла боротьба, головно за Галич, між Данилом і Ростиславом, якого піддержував Михайло Чернігівський. Як я згадував, боротьба закінчилась покищо перемогою Данила в 1237 році. Аж тут [...] лише прелюдією загального погрому. В 1237 ропі татари показалися знову, в більшому числі, під проводом хана Бату, чи Батия. Цим разом вони вдарили