Нарис історії України. Том 1 - Дмитро Іванович Дорошенко

У звязку з розвитком торговлі з заходом починається в XIII віці в Галичині й на Волині зріст городів. Ще за київських часів через західньо-українські землі провадилася жвава торговля з середньою й західньою Європою. З упадком Київа посередницька роля в торговлі між заходом і сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкану й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Про комунікацію рікою Дністром я вже говорив раніш. Такі міста, як Галич, Львів, Луцьк, Холм стають дуже важливими торговельними осередками й мають у себе значні колонії чужоземців. Після татарської різні князі взялися до колонізації спустошених міст, закликаючи чужоземних переселенців, особливо ремісників і майстрів. Цим пересельцям, серед яких було найбільше німців, давано право порядкувати по своїх власних звичаях, і таким робом появляється на українських землях німецьке право, себто самоврядування на основі законів, що ввійшли в практику по містах в Німеччині. Данило особливо сприяв розбудові міст. Він заложив міста Львів і Холм, які дуже скоро заселилися й зробилися значними центрами торговельного руху. Безперечно, князі рахували на те, що міста і міське населення може служити їм опорою в боротьбі з боярством, як воно не раз в дійсності й бувало. Сам Данило та його брат Василько особливо вславилися своєю будівничою діяльністю: літопис згадує про цілий ряд міст, храмів, замків, башт, побудованих ними. Галицько-волинський літопис подає живий образ того, як будував Данило Холм, як закликав майстрів і ремісників — і своїх русинів, і німців, і ляхів, і татар, і всяких інших: він докладно змалював, як були збудовані і як пишно прикрашені були холмські церкви. А вже справжнім меценатом в ділі будування й прикрашення храмів явився Володимир Василькович. В літопису знаходимо цілий панеґирик йому за його будівничу діяльність (він побудував міста Берестя, Камінець Литовський) і за його турботи щодо збагачення й прикрашення храмів не тільки на своїй власній Волині, але навіть і в далекому Чернігові.

З усієї будівничої діяльности Данила, Василька, Володимира та інших князів збереглися до наших часів сами лишень руїни, але й на основі цих руїн та ріжних випадкових знахідок можна бачити, що мистецтво в Галицько-волинській державі було розвинуто дуже високо. Ми бачимо в ньому впливи візантійського, романського й ґотицького стилів в архітектурі й орнаментації. Літопис зберіг нам імя одного з українських майстрів. Це був якийсь Авдій, що працював над мистецькою оздобою церков у Холмі за Данила.

Беручи близьку участь в політичних справах середньої Европи, Галицько-волинська держава близько втягувалася і в духові інтереси західньої Европи, підлягала її культурним впливам. Галицько-Волинський літопис подає масу звісток з політичного й культурного життя західньої Европи, видко, що він був дуже добре з тим життям обзнайомлений. Як зауважує проф. Грушевський, літопис цей майже не робить ріжниці між христіянами грецького й римського обрядів, з пошаною ставиться до римського папи, але в той самий час стоїть на твердім православнім становищу. Той же проф. Грушевський підкреслює, що українська національна свідомість виявляється в літопису дуже виразно: автор з надзвичайною утіхою занотовує все, чим його рідна Русь могла заімпонувати чужинцям: чи багатством своїх міст, чи красою й величчю Данилового війська, чи славою своїх князів. Галицько-волинські князі так само, як і київські стояли в династичних звязках з ріжними пануючими домами Европи. Помалу ходить в ужиток і латинська мова, як загально вживана в Европі мова дипломатичних зносин і урядового вжитку: появляються княжі печатки з латинськими написами, а грамоти останніх галицько-волинських князів пишуться по латині.

Література до розділу 7

Загальні огляди:

М. Грушевський, Історія України-Руси, т. II, Київ 1905, розділ VI—VIII і т. III Київ, 1905, розділ І.

Д. Багалій, Нарис української історії, т. І, Харьків 1928, розділ ХІІ.

Ст. Томашівський, Українська історія, т. І, Львів, 1909.

Н. Дашкевичъ, Княженіе Даніила Галицкаго по русскимъ и иностраннымъ извЂстіямъ Київ, 1873.

Н. Смирновъ, Судьбы Червоной Руси. Москва, 1860. Обидві праці Дашкевича й Смірнова в українському перекладі «Руська Історична Бібліотека», т.V, Тернопіль, 1886. Крім того праці Андріяшева й Іванова про Волинь, а Молчановського про Поділля, зазначені в моїм V розділі.

Б. Барвінський, Зїзд галицького короля Данила з угорським королем Белою в Прешбурзі 1250 p., Львів, 1901.

Ом. Терлецький, Політичні події на Галицькій Руси в р. 1340 по смерти Болеслава-Юрія II, «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка, т. XII. Про болоховське питання й анти-князівський рух XIII століття.; Н. Дашкевичъ, Болоховская земля и ея значеніе въ русской исторіи, Київ, 1878. Його ж, — НовЂйшие домыслы о Болохо† и Болоховцахъ, Київ, 1884; його ж — Еще разысканія и вопросы о Болохо†и Болоховцахъ, «Кіевскія Университетскія ИзвЂстія», 1899, кн. І.

М. Сергієнко (М. Грушевський), Громадський рух на Україні-Руси ХIIІ в., «Записки Наук. Т-ва ім. Шевченка», т. І, Львів, 1892.

Про справу церковної унії в XIII віці:

Н.Дашкевичъ, Переговоры папъ съ Даніиломъ Галицкимъ объ уніи Юго-Западной Руси съ католичествомъ, «Kieвcк. Унив. ИзвЂстія» 1884, кн. VIII і окремо; J. Pelesz, Geschichte der Union der ruthenischen Kirche mit Rom, 2 m., Wien, 1878-81.

Wł. Abraham, Powstanie organizacyi коsсіоłа łacińskiego na Rusi, t. I, Lwów, 1904.

М. Чубатий, Україна і Рим в XIII віці у своїх змаганнях до церковної унії, «Записки Наук, Тов. ім. Шевченка», т. 123—124, Львів, 1917.;

Ст. Томашівський, Предтеча Ісидора, Петро Акерович, незнаний митрополит руський, «Записки Чина св. Василія Великого», т. II, Жовква, 1926.

Про внутрішні відносини:

И. Линниченко, Черты изъ исторіи сословій Галицкой Руси, Москва, 1894. Укр. переклад цієї праці в т. VII «руської Історичної Бібліотеки», Львів, 1889.

М. Кордуба, Суспільні верстви та політичні партії в Галицькім князівстві до половини XIII віку, «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка» т. 32, Львів, 1899.

Про мистецтво загальний огляд:

М. Голубець, Начерк історії українського мистецтва, ч. І, Львів, 1922, розділ IV (Мистецтво Галицько-Волинської держави).

Розділ 8

...

Становище Наддніпрянської України-Руси після Татарської Руїни. Литва. Перехід українських земель під владу Князів Литовських. Литовсько-Польські унії

В той час як на заході виростав і скріплявся новий осередок українського політичного й культурно-національного життя, намагаючись обєднати принаймні західньо-українські землі й Правобережжа, — на сході, над Дніпром ішов дальший розклад і упадок, мінялися старі форми життя й народжувалися нові, в котрих уже можна добачити ембріони, зародки будучих чинників.