Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

Тільки тут, на землі, всі троє ми майже хором говоримо:

— Добре, що сьогодні не було німецької авіації.

Корсунь-Шевченківська битва

Кожного ранку полковник Лазарев, одержавши останню інформацію, заштриховує на своїй карті визволену територію. Тепер оточене угруповання стиснулось до плацдарму величиною в кілька десятків квадратних кілометрів. Називають нові й нові цифри трофеїв, убитих, полонених. Цифри великі. Вони збільшуються з кожним зайнятим селом.

Ранком Рюмкіну вдалося злітати в кілька визволених сіл. Він побував у Городищі та в самому Корсуні-Шевченківському. Прилетів звідти зовсім приголомшений і, нікому нічого не розповівши, кинувся проявляти плівку. Проявив, відправив і тепер ходить по хаті весь час твердячи:

— Оце так розгром! Ні, хлопці, ви нічого подібного собі уявити не можете.

А він же був у Сталінграді.

Ми проглянули негативи, що залишилися в нього. Кілька стрічок: всюди машини, танки, трупи, і в такій кількості, що дійсно важко уявити, який вигляд має усе це в натурі. Довгі валки полонених, що йдуть по степу, по селах, які вони так старанно і безглуздо руйнували.

Корсунь-Шевченківське побоїще, як називають у військах цю нову битву на Дніпрі, наближається до кінця. Але, сконцентрувавши тепер свої сили на невеликому плацдармі, противник продовжує відбиватися з подесятереною люттю. Генерал-лейтенант Штеммерман учора відхилив нашу пропозицію про здачу. Командуючий 1 німецькою танковою армією генерал-полковник Хубе підвів свої вісім броньованих дивізій до зовнішнього боку кільця і, зосередивши сотні танків на двох вузьких ділянках, намагається цими стальними бивнями протаранити кільце оточення.

Наші радисти весь час перехоплюють його короткі радіограми, адресовані Штеммерману. Код розшифрований, розвідники читають їх без утруднення: «Виконуючи наказ фюрера, йду на допомогу. Хубе», «Тримайтесь, я близько. Ви чуєте мене? Хубе», «Ще доба, і шлях вам буде відкрито. Готуйте зустрічний рух. Хубе»...

Полонені офіцери говорять, ніби ці радіограми читають у ротах. Але розповідають і про інше. Серед офіцерського складу почастішали випадки самогубств.

Є такі, що відкрито висловлюються за здачу. Командир есесівської бригади «Валлонія» арештував кількох офіцерів, і доля їх невідома. Солдати з-під поли торгують нашими листівками-перепустками через фронт. Уже склалась такса: звичайна листівка коштує п’ятнадцять рейхсмарок, або пайка хліба, або коробку консервованого фаршу. Листівка з фотографією голови Союзу німецьких офіцерів генерала фон Зейдліца із зверненням цього Союзу коштує чомусь дорожче — за неї дають двадцять марок і можна одержати серйозні речі: складений ніж, запальничку і навіть флягу...

Це щось уже зовсім нове. Такого не бувало і в Сталінграді.

У всякому разі підполковник Зус посилює друкування листівок з перепустками. Тепер ними просто засипають зайняті ворогом села.

Зима продовжує капризувати і дивувати своїми сюрпризами. Ранком ми ходили в гімнастерках, а на ніч піднявся буран, та такий густий і скажений, що не видно було витягнутої руки.

Вітер усю ніч шаленів, у садочку перед хатою, де ми живемо, хитав яблуні, бився у вікна, у двері, тряс хату до самого низу. Ми прокинулись від холоду. На підлозі, коло дверей, косячками лежав наметений у щілини сніп Ледве відкрили завалені снігом вхідні двері. Похилі замети лежали в садочку і піднімались до самого даху.

Нанесли на карту останні дані обстановки. Зараз оточене кільце стиснулось до краю і перемістилось на південь до великого села Шендерівки, яке ворог уночі відбив у нас знову. Хубе одним своїм клином досить глибоко врізався в нашу оборону. Перемичка, що відділяла його від оточення, стала тоншою, звузилась кілометрів до восьми. Танкам Хубе ще не вдалось протаранити її, але він рветься вперед, незважаючи на втрати, яких йому вже завдали і продовжують завдавати наші артилерійські заслони, рветься, розплачуючись десятками машин і сотнями життів за кожний крок. Становище створилось гостре. Наші танкісти контратакують його фланги. Чим це скінчиться — важко сказати, поки що точно відомо, що танкам Хубе ще ніде не вдалося пробитися.

Незважаючи на буран, який тривав, бій в «котлі» йде лютий, впертий. Просування тут вимірюється метрами. Мені сказали, що вночі на танку, бо всі інші засоби пересування зараз цілком даремні, наш командуючий, генерал армії Конєв, виїхав якраз туди, де йде найбільш жорстокий бій.

Словом, під завивання хуртовини за десяток кілометрів звідси завершується остання дія Корсунь-Шевченківської битви, а ми всі блоковані бураном. Кованов бігає по кімнаті, як тигр у клітці. Рюмкін шаленіє, стогне, ніби в нього болять зуби. Ні, здається, ніколи в нас не було такого скрутного становища.

Ранком, ледве протерши очі, всі кинулись до вікон.

Сонце. Хвилясті гостроверхі замети здаються в його світлі голубими, а тіні коло них — синіми. Ура! Льотний день! Негайно з’єднуємось по телефону з авіаторами. У них, напевне, теж на душі посвітлішало. Капітан Іваненко незвичайно привітний. Він погоджується навіть прислати літак з повною заправкою прямо до околиці нашого села.

У кімнату ввалюється Кованов. Він ходив по інформацію. По дорозі завернув на телеграф. Вигляд у нього дивний, якийсь тривожно-радісний, якщо взагалі можна поєднати на обличчі два таких протилежних вирази.

— Корсунь-Шевченківське побоїще завершене! — урочисто проголошує він, а потім тихо кладе на стіл телеграму, якою його викликають у Москву. Терміново. Негайно.

Виявляється, його чекає