Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан
Розмінування шляхів для рокади проводилося одним інженерним батальйоном (3 саперні роти) та інженерним батальйоном міношукачів, який мав 160 собак-міношукачів. З допомогою цих чотириногих друзів батальйон за чотири доби розмінував 60 кілометрів шляху, а інженерний батальйон — 75 кілометрів.
Одночасно з розмінуванням рокада позначалася покажчиками, оскільки передбачалося, що рух по ній відбуватиметься тільки вночі. Вздовж смуги розмінування через 25-30 метрів ставилися віхи висотою у 2,5-3 метри. На заборонених з’їздах з дороги було зроблено шлагбауми. Проїжджу частину не укріпляли, нічні заморозки сприяли затвердінню грунту. А вдень на дорогах руху майже не було. Це зберігало їх прохідність у нічних умовах.
Для ремонту, відбудови і укріплення мостів на рокаді під вантажі 30 тонн (вантажів більшої ваги не намічалося до перегрупування) було виділено два понтонно-мостових батальйони. Рокадна дорога вважалася фронтовою, і тому всі пересування по ній планувалися штабом фронту. Це забезпечило своєчасний вихід з’єднань у вихідний район для наступу.
Крім обладнання рокади, інженерні війська дообладнали мережу шляхів у вихідному районі для наступу 4 гвардійської і 53 армій. Від рокади до району артилерійських позицій інженерні війська проклали 205 кілометрів шляхів, що становило близько 11 кілометрів шляхів на один кілометр ділянки прориву. У зв’язку з рокіровкою 5 гвардійської танкової армії на праве крило фронту потрібно було провести ряд демонстративних заходів і дій, щоб переконати противника в тому, що на захід від Кіровограда зосереджуються наші танки й артилерія.
Штаб інженерних військ (начальник інженерних військ армії полковник Ф. Г. Подолинний) разом із штабами артилерії і бронетанкових та механізованих військ армії під керівництвом командуючого і штабу 5 гвардійської танкової армії розробив за моєю участю план оперативного маскування.
Для проведення інженерних заходів по забезпеченню оперативного маскування були використані маскувальна рота фронту і два інженерних батальйони 14 штурмової інженерно-саперної бригади (всього 7 рот).
У період з 18 по 22 січня в районах імітації було виготовлено і встановлено: макетів танків — 126, макетів гармат — 30, манекенів бійців — 200. Одночасно обладнувались фальшиві вогневі позиції артилерії, склади пального і боєприпасів, землянки і щілини. Всього було створено 17 фальшивих складів пального, 17 землянок і 15 щілин у районах імітації розташування танкових з’єднань [1, 2].
Для надання необхідного вигляду районам імітації прокладалися сліди від просування гусеничних і колісних машин, пересувалися з одного місця на інше макети, поновлювалося маскування. Було зроблено все необхідне, щоб імітувати горіння танків у результаті дій авіації й артилерії противника. Спеціально виділені пересувні гармати імітували райони зосередження військ і показували дії артилерії поза районами основних артилерійських позицій.
Демонстративні заходи по імітації напрямку головного удару в смузі розташування 5 гвардійської армії, яка діяла на допоміжному напрямку, себе виправдали. Противник був певною мірою скований на цьому напрямку.
З 19 по 22 січня була розвинута система ходів сполучення і проведено господарське і санітарне дообладнання траншей. Роботи провадились вночі. Нові ходи сполучення прикривалися маскувальними сітками, щоб не демаскувати систему нашої оборони, створену для підготовки до прориву.
У цей же період почалося розмінування власних мінних полів перед переднім краєм на дев’ятнадцятикілометровій ділянці майбутнього прориву. Багато мін було у глибині вихідного району, де проходив раніше обладнаний оборонний рубіж (до 18 грудня). І тому, щоб забезпечити введення у прорив 5 гвардійської танкової армії і 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу, а також для безпеки виходу з’єднань у вихідні райони, потрібно було здійснити суцільне розмінування місцевості. Всього за шість днів силами армійських саперів до 24 січня було знято 41300 протитанкових мін. До 24 січня вдалося зробити 90 проходів у загородженнях противника, з розрахунку один на стрілецьку роту [1, 3].
Передній край оборони проходив біля річки Сухий Ташлик[1]. Під час підготовки до наступу в навколишньому лісі були заготовлені елементи мостів і лісоматеріали для прокладання підходів до мостів через заболочену заплаву. Мости передбачалося ставити через кожні 3 кілометри фронту річки по всій ширині ділянки прориву. Цей захід дав можливість приступити до складання мостів на Сухому Ташлику одразу ж після того, як 24 січня в ході бою передовим батальйонам вдалося добитися успіху. У результаті цього головні сили стрілецьких дивізій вже на світанку 25 січня переходили річку по готових мостах.
Розвинута оборона противника перед військами 2 Українського фронту, яку споруджували понад місяць, а також глибина операції (війська мали подолати до Звенигородки 75 кілометрів) позначились на кількості й щільності інженерних військ, зосереджуваних на ділянці прориву. На 2 Українському фронті (у 4 гвардійській і 53 арміях) армійська щільність інженерних військ доходила до 5 рот на 1 кілометр, фронтова (з урахуванням інженерних військ, що входили до складу фронтового ешелону розвитку успіху) — до 6 рот на 1 кілометр ділянки прориву.
При плануванні інженерного забезпечення особливу увагу було приділено прикриттю силами рухомих загороджувальних загонів лівого флангу ударного угруповання 53 армії, внутрішнього фронту оточення у 4 гвардійській армії і зовнішнього фронту оточення після
