Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан
Думаю, що саме ці міркування й примусили Штеммермана штовхнути свої частини в «похід відчаю», як називають його полонені офіцери.
Генералу Конєву зразу ж доповіли про початок руху шендерівської групи. Вирішивши поки що не зачіпати свої резерви, він наказав військам, які стояли на передній лінії, відбивати натиск. Зав’язався бій. Оточені бились відчайдушно, їх було так багато і бились вони так запекло, що наші передові частини під їх натиском дещо подались назад.
Колонам противника вдалось втягнутися в долини. Вони, мабуть, зітхнули вільніше, бо справді горловина, що відділяла їх від армії Хубе, була не така широка. Але в цей момент було дано наказ відкрити з фронту і з флангів шквальний вогонь. У голих долинах сховатися ніде. Вогневий вал косив ворога, як траву.
Тоді передові есесівські частини метнулись на південь, де недалечко були ліски і, здавалось, можливе врятування. Але і на узліссях їх зустріли кулеметною зливою. Близько години гриміла артилерія, і колони ворога, ще недавно стійкі, дисципліновані, перетворювались потроху в натовп, який метався по полю. Багато хто піднімав руки, здаючись у полон. Їх відразу ж одводили в тил. Але загальний опір продовжував лишатися запеклим. Доводилось артилерійським вогнем знищувати впертих.
Щоб зламати останній організований опір, генерал Конєв увів у бій кавалерію. Вона мало застосовувалася в цій війні. Що там не кажи, у вік моторів, у кожному з яких закладено багато кінських сил, коневі взагалі-то нічого робити — надто він вразливий при сучасній щільності вогню. Але в цій операції кавалеристи виявилися на висоті, тому що укріплень, кулеметних гнізд у противника не було. А на головних напрямках ворожих колон діяли танкісти.
Січа продовжувалась до ранку. Коли розвиднілось, окремі німецькі офіцери, згуртувавши навколо себе бойові групи, все ще намагались організовано пробитись до лісу. Діяли вони вміло, пробивались запекло, але навряд чи багатьом з них вдалося переступити це «коло смерті», як його назвали полонені солдати. Окремі (групами, звичайно) прорвались, але коли вже на світанку кавалеристи й автоматники прочісували цей невеликий лісок, там нікого не було. Корсунь-Шевченківська битва закінчилася.
1968 рік.
О. Д. Цирлін,генерал-полковник інженерних військ у відставці, колишній начальник інженерних військ 2 Українського фронту
Інженерні війська у Корсунь-Шевченківській операції
Корсунь-Шевченківська наступальна операція — одна з видатних подій Великої Вітчизняної війни. Ця операція була важливим етапом у нашому переможному просуванні на захід і відіграла велику роль у розвитку радянського воєнного мистецтва.
Мені б хотілося розповісти читачам про інженерне забезпечення операції, яке сприяло успішному її проведенню.
Як відомо, у районі Корсуня-Шевченківського ворог утримував виступ, який глибоко вдавався у розташування наших військ. Вороже угруповання (10 дивізій, 1 моторизована бригада, 1 танковий батальйон і 6 дивізіонів штурмових гармат 1 танкової і 8 німецької армій) сковувало дії наших військ і перешкоджало їх просуванню до Південного Буга. Характер інженерного обладнання гітлерівців на різних ділянках корсунь-шевченківського виступу був неоднаковий. Найбільш міцну оборону з розвинутою системою споруд і загороджень вони мали на верхній точці виступу, на рубежі Кагарлик-Мошни. На ділянці Мошни-Сміла її передній край проходив по дуже заболоченій місцевості, що перешкоджало наступові великих сил наших військ. На південь від Сміли оборона була більш міцною і складалася з двох смуг.
Передній край головної смуги проходив вздовж берегів річок Сухий Ташлик і Тясмин. Смуга мала глибину 3-6 кілометрів, її опорні пункти і вузли опору як з фронту, так і з флангів прикривалися мінними полями і дротяними загородженнями.
У період підготовки операції основними завданнями інженерного забезпечення були: інженерна розвідка, обладнання вихідного району для наступу, проведення інженерно-маскувальних заходів по забезпеченню скритності перегруповань військ і виведення їх у вихідні райони. Ми мали також зробити проходи у загородженнях як своїх, так і противника, обладнати командні та спостережні пункти.
Дуже трудомісткою була робота по прокладанню шляхів у вихідному районі.
У ході операції основні зусилля інженерних військ 2 Українського фронту спрямовувались на розвідку загороджень і їх усунення, відбудову і прокладання шляхів для наступаючих військ, забезпечення закріплення захоплених рубежів і відбиття контратак.
Надзвичайно стислі строки підготовки операції, звичайно, відбилися на організації розвідки ворожої оборони, що знаходилася перед військами 4 гвардійської і 53 армій. Вона проводилася переважно з дивізійних і корпусних інженерних спостережних пунктів досвідченими розвідниками-саперами й офіцерами з армійських інженерних батальйонів. На 2-3 кілометри фронту був один такий пункт. У результаті старанного спостереження було визначено найзручніші підступи до оборони противника, з яких розгорнули потім бойові дії передові батальйони, почавши цим наступальну операцію.
Для перегрупування з’єднань 5 гвардійської танкової армії, однієї стрілецької дивізії і двох артилерійських бригад з лівого крила фронту на правий потрібно було впродовж чотирьох діб прокласти рокадну дорогу довжиною у 135 кілометрів.
