Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді

— спалення.

а) Повне знищення. Для цього потрібно, щоб передбачалося "остаточне вирішення" жидівського питання, що представляло собою знищення. Але, повторю, ніколи не вдалося представити жодного тексту, який доводив що під "остаточним вирішенням" жидівського питання мали на увазі знищення.

Антисемітизм Гітлера, починаючи з його перших виступів, був пов'язаний з боротьбою проти більшовизму (він постійно вживав вислів " жидобільшовизм"); перші концтабори, які він побудував, призначалися для німецьких комуністів, тисячі з яких загинули в них, включаючи їхнього вождя Тельмана.

Що стосується жидiв, то він пред'являв їм самі суперечливі обвинувачення: спочатку, що вони були — як він говорив — самими активними діячами більшовицької революції (Троцький, Зинов'єв, Камєнєв і ін.); у той же час, на його думку, капіталістами і головними експлуататорами німецького народу.

Він мав намір, після ліквідації комуністичного руху і підготовки експансії Німеччини на Схід за прикладом тевтонських лицарів розгромити Радянський Союз, що було з початку і до кінця його кар'єри його головною, маніакальною ідеєю, яка проявлялося в часи його могутності в жорстокості по відношенню до слов'янських (польських і російських) полонених. Він створив навіть під час війни проти СРСР " айнзацкоманди", тобто загони, спеціально призначені для боротьби проти радянських партизанів і знищення їхніх політичних комісарів, у тому числі й полонених. Серед них було багато геройських жидів, які загинули разом з їхніми слов'янськими соратниками. (Це доводить облудність пропаганди про "радянський антисемітизм": не можна ж одночасно стверджувати, що в СРСР жидів видаляли із усіх важливих посад і що жиди становили більшість "політичних комісарів" партизан, яких айнзацкомандам було наказано вбивати. Чи можна уявити, що керувати діями партизанів за лінією фронту (де легко було дезертирувати і вступити в співробітництво з ворогом) доручили жидам, яким не довіряли?).

Що стосується маси німецьких, а потім і європейських жидів, коли Гітлер став хазяїном континенту, те однієї із самих жахливіших ідей нацистів було очищення Німеччини, а потім і Європи від жидів.

Гітлер діяв поетапно.

— На першому етапі була організована їхня еміграція на умовах, що дозволяли пограбувати самих богатих. (Ми вже бачили, що сіоністські керівники Хаавари брали активну участь у цій оборудці, обіцяючи натомість перешкодити бойкоту гітлерівської Німеччини і не брати участі в антифашистському русі).

— Другим етапом було просте вигнання відповідно до проекту висилки всіх до всесвітього гетто. Після капітуляції Франції для цієї мети намічався острів Мадагаскар, що повинен був перейти під німецький контроль після відшкодування Францією збитків давнім французьким поселенцям. Цей проект був залишений не стільки через мовчазний опір французів, скільки через великий тоннаж кораблів, необхідних дnя цієї операції, що Німеччина під час війни не могла собі дозволити.

— Гітлерівська окупація Східної Європи, особливо Польщі, уможливила "остаточне вирішення": очищення Європи від євреїв і їхню масову депортацію до зовнішніх таборів. Там вони зазнали найжорстокіших страждань, не лише таких саме, як і все цивільне населення у воєнний час — бомбування, голод, злидні всіх видів, згубні для самих слабких пересування при евакуації — але й каторжної праці в самих нелюдських умовах заради німецьких військових зусиль (Освенцім-Біркенау був, наприклад, важливим центром хімічного виробництва фірми Фарбен Индастрі). Нарешті, епідемії, особливо тиф, спричиняли величезні спустошення серед населення концтаборів, яке страждало від недоїдання та виснаження.

Утім чи потрібно вдаватися до інших методів, щоб пояснити величезну смертність жертв такого поводження і безмірно перебільшувати їхнє число ризикуючи потім опинитися перед необхідністю його зниження?

Адже довелося замінити напис у Освенцімі-Біркенау і зменшити число загиблих із чотирьох до одного мільйону.

Довелося замінити напис на "газовій камері" у Дахау і уточнити, що вона ніколи не діяла.

Довелося замінити напис на зимовому велодромі в Парижу і указати, що сюди були зігнані 8160 євреїв, а не 30.000, як було зазначено на попередній дошці, яку прибрали.

Джерело: Ле Монд. 18 липня 1990 року.

Чи потрібно, щоб підтримати за всяку ціну свою винятковість за рахунок Голокосту (жертовного знищення у вогні), роз'ятрювати примару "газових камер"?

В 1980 році унікальний характер убивства євреїв уперше поставив під сумнів відомий журналіст Боаз Еврон:

"Саме собою зрозуміло, кожного іменитого гостя ведуть в обов'язковому порядку в Яд ва-Шем, щоб він краще усвідомив почуття провини, якого від нього чекають".

"Вважаючи, що світ нас ненавидить і переслідує, ми увірували, що це звільняє нас від необхідності нести відповідальність за свої дії стосовно нього".

Параноїдальна ізоляція від іншого світу та його законів може спонукати деяких жидів ставитися до нежидів як до недолюдин, змагаючись у цьому з расизмом нацистів. Еврон застеріг проти тенденції змішувати ворожість арабів з антисемітизмом нацистів. "Не можна відокремити правлячий клас країни від його політичної пропаганди, тому що вона являє собою частину його реальності. Таким чином, уряди діють у світі міфів і чудовиськ, ними ж самими створеними".

Джерело: Боаз Еврон. "Геноцид: послуга для націй", Ітон 77, № 21, травень-червень 1980, с. 12 та наступні.

Мільйони людей, сумлінність яких безсумнівна, плутають печі крематоріїв та газові камери. У гітлерівських таборах було багато печей крематоріїв — з їхньою допомогою намагалися запобігти поширенню епідемій тифу. Наявність крематоріїв — не є доказом, вони існують у всіх великих містах (у Парижу при цвинтарі Пер-Лашез, у Лондоні, у всіх столицях), і спалення трупів не означає, зрозуміло, бажання винищити населення.

Тому треба було приторочити до печей крематоріїв "газові камери", щоб встановити догму знищення вогнем.

Перша вимога, елементарна для доказу їхнього існування, це знайти наказ, що приписує цей засіб. Пошукати в архівах, які акуратно складала німецькі влада, — всі вони були захоплені союзниками після поразки Гітлера — бюджети цього підприємства, інструкції, що стосуються будівництва і дії цих камер, одним словом, все, що дозволило б провести експертизу "знаряддя злочину", як при будь-якому звичайному розслідуванні. Нічого цього не було зроблено.

Примітно, що й після того, як було офіційно визнане, що на території колишнього