Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді
З часу створення націонал-соціалістичної партії він ставив своєю метою не тільки викорінювання комунізму, але й вигнання всіх жидів, спочатку з Німеччини, а потім із всієї Європи, коли він стане її хазяїном, до того ж самим нелюдським чином: спочатку шляхом еміграції, потім вигнання, а під час війни — шляхом ув’язнення в концтаборах, спочатку в Німеччині, а потім передбачалася депортація, спочатку на Мадагаскар, який повинен був стати величезним гетто для європейських жидів, а потім на Схід, на окуповані території, насамперед у Польщу, де проводилося знищення слов'ян, жидів, циган, спочатку на примусових роботах на службі воєнної промисловості, потім у результаті жахливих епідемій тифу, про розмах яких свідчить збільшення числа крематоріїв.
Який був страшний баланс цієї озлобленості гітлерівців проти жертв їхньої політики і расизму?
Друга світова війна забрала 50 мільйонів жертв, з них 17 мільйонів радянських людей і 9 мільйонів німців. Польща, інші окуповані країни Європи, а також мільйони солдат з Африки та Азії, мобілізованих на цю війну, що, як і перша, виникла в результаті суперництва західних держав, дорого заплатили за це своїми життями.
Таким чином, гітлерівське панування було не тільки одним великим погромом — головними і чи не єдиними жертвами якого були жиди, як намагається запевняти пропаганда певного типу. Це була людська катастрофа, що, на жаль, мала прецедент, тому що Гітлер застосував до білих те, що європейські колонізатори протягом п'яти століть застосовували до "кольорових", від американських індіанців, 60 мільйонів яких з 80 були знищені (і теж не стільки зброєю, скільки каторжними роботами та епідеміями), до африканців, від десяти до двадцяти мільйонів яких депортовані в Америку, причому рабовласники отримували одного раба, убивши 10 осіб в ході полювання за неграми, що обійшлося Африці в 100 або 200 мільйонів життів.
Міф, який розповсюджується усім світом сповіщає про "найбільший геноцид в історії", означає для західних колонізаторів віддання забуття їхніх власних злочинів (геноциду американських індіанців і торгівлі африканськими рабами), для Сталіна — замазування його диких репресій. Для англо-американських керівників — бойні в Дрездені 13 лютого 1945 року, коли в полум'ї від фосфорних бомб за кілька годин загинули 200 000 мирних жителів, без військових підстав, тому що німецька армія відступала на всьому східному фронті під натиском радянських військ, які в січні були вже на Одері. Для США, які скинули на Хіросіму і Нагасакі атомні бомби, після чого "200 000 чоловік загинули, а 150 000 поранених були приречені на більш-менш довге вгасання"
Джерело: Поль-Марі де ля Горце. 1939–1945. Невідома війна. Вид. Фламмаріон, Париж, 1955, с. 535.
Цілі були не військовими, а політичними. Черчілль писав в 1948 році у своїй книзі "Друга світова війна" (том VI):
"Було б невірним припускати, начебто доля Японії була вирішена атомною бомбою".
Американський адмірал Вільям А. Ліхі (William A. Leahy) у своїй книзі "Я був там" підтверджує: "На мій погляд, використання цієї варварської зброї в Хіросімі і Нагасакі не дуже-те допомогло у війні проти Японії".
І справді, імператор Японії Хірохіто 21 травня 1945 року вже почав переговори з Радянським Союзом (який ще не знаходився в стані війни з Японією) про капітуляцію своєї країни за допомогою свого міністра закордонних справ і радянського посла Якова Маліка. "Принцові Коное було наказано готуватися до поїздки в Москву для прямих переговорів з Молотовим".
Джерело: Поль-Марі де ля Горце (Paul-Marie de la Gorce), цит. тв., с. 532.
"У Вашингтоні добре знали про японські наміри. Агент "Меджик" (Magic) повідомив про переписку міністра закордонних справ з його колегою в Москві" (там же, с. 533).
Переслідувана мета була не військовою, а політичною, як визнав американський міністр авіації Фінлеттер, який пояснив, що застосування атомних бомб мало на меті "нокаутувати Японію до вступу Росії у війну".
Джерело: "Сатерді ревью оф літерейчер", 5 червня 1944 року.
Американський адмірал Ліхі робить висновок (цит. тв): "Застосувавши першими атомну бомбу, ми опустилися до морального рівня середньовічних варварів… ця нова жахлива зброя нецивілізованої війни, це сучасне варварство, негідне християн"
Таким чином, для всіх цих керівників, якби справжній Міжнародний трибунал, складений із представників нейтральних країн, посадив їх на лаву військових злочинців поруч із Герінгом і його бандою, у всіх цих "газових камерах", "геноцидах" і "Голокостах" виявилося б алібі для виправдання їхніх власних злочинів проти людяності.
Американський історик Олбрайт, який був директором Американської школи східних досліджень, пише у своїй узагальнюючій праці "Від кам'яного віку до християнства. Монотеїзм і його еволюція" (французький переклад — Вид. Пайо, 1951) після того, як він виправдав "священне винищування", зроблене Ісусом Навином у ході його вторгнення до Ханаану (с. 205): "Ми, американці, можливо, маємо менше прав судити ізраїльтян, тому що ми винищили тисячі "індіанців у всіх куточках нашої величезної країни і зібрали тих хто залишився у великі концтабори".
Термін "Голокост", застосовуваний до однойменної драми з 70-х років після появи книги Елі Візеля "Ніч" (1958) і став особливо популярним після виходу фільму з такою ж назвою, ще більше висловлює бажання зробити злочини, скоєні проти жидів, винятковою подією, яку не можна й порівнювати ні із загибеллю інших жертв нацизму, ні з яким-небудь іншим злочином в історії, тому що стражданням і смерті надається сакральний характер. Універсальний словник Ларусса (2 том, Париж, 1969, с. 772) визначає Голокост так: "Жертвопринесення в жидів, за якого жертва повністю пожиралася вогнем".
Мучеництво жидів, таким чином, ставало непорівнянним ні з яким іншим — завдяки своєму жертовному характеру воно включалося в божественний план як розп'яття Христа в християнській теології, знаменуючи собою початок нової епохи. Це дозволило одному рабинові сказати: " Створення держави Ізраїль — це відповідь Бога на Голокост"
Щоб Голокост дійсно мав сакральний характер, необхідно, щоб це було:
— повне знищення;
