Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді

Газ Циклон-Б на основі синильної кислоти, як стверджують, використовувався для вбивства безлічі ув'язнених. Звичайним його призначенням ще до першої світової війни була дезінфекція білизни і інструментів для запобігання поширенню епідемій, особливо тифу. Проте синильна кислота була вперше використана для страти засудженого до смерті в штаті Арізона в 1920 році, а потім і в інших американських штатах — у Каліфорнії, Колорадо, Меріленді, Міссісіпі, Міссурі, Неваді, Нью-Мексико і Північній Кароліні.

Джерело: звіт Лейхтера (№ 9.004).

Інженер Лейхтер був консультантом із цих питань у штатах Міссурі, Каліфорнія і Північна Кароліна. Сьогодні більшість штатів відмовилося від цього способу страти через високу ціну не тільки газу HCN, але й устаткування для його виробництва і застосування, що з урахуванням необхідних заходів безпеки робить цей спосіб страти найдорожчим.

Крім того, для вентиляції, необхідної після окурювання газом Циклон Б, потрібно мінімум 10 годин в залежності від розмірів приміщення (6.005).

Для герметичності приміщення повинне бути обшите епоксидом або нержавіючою сталлю, а двері повинні бути постачені шарнірами з азбесту, неопрену або тефлону (7.0001).

Відвідавши і провівши попередню експертизу передбачуваних "газових камер" в Освенцімі-Біркенау та інших східних таборах, Лейхтер зробив наступні висновки (12.001 — із приводу бункерів 1 і 2 в Освенцімі):

"Огляд на місці цих будівель показав, що їхня конструкція була зовсім непристосованою і небезпечною у випадку їх використання як камер для страти. Для цієї мети нічого не передбачено".

Крематорій 1 примикає до госпіталю СС в Освенцімі і його каналізація виходить до головної стічної канави табору, таким чином газ міг би проникнути в усі приміщення табору (12.002). Будівля в Майданеку не могла використовуватися для мети, що їй приписується, і не відповідає навіть мінімальним вимогам, які пред'являються до конструкції газових камер".

Лейхтер робить висновок, що не виконана жодна з вимог до газових камер для вбивства людей. Ті, хто там працював, ставили б під загрозу і своє власне життя і життя оточуючих (32.9121). Не було ніяких засобів вентиляції і розподілу повітря, а також додавання речовин, необхідних для газу Циклон Б (33.145).

"Вивчивши всі документи і оглянувши всі місця в Освенцімі, Біркенау та Майданеку, автор вважає, що докази незаперечні: у жодному із цих місць не було газових камер для страти".

Джерело: звіт складений у Мілдені, штат Массачусетс, 5 квітня 1988 року, Фред Лейхтер мол., головний інженер.

На процесі Цюнделя в Торонто адвокат Крісті показав, скільки "свідчень" суперечить реальним хімічним і технічним можливостям. От типовий приклад:

а) Рудольф Хесс у книзі "Комендант Освенціма" пише на с.198:

"Двері залишалися відкритими на півгодини після подачі газу і поновлення вентиляції. Робота із збирання трупів починалося негайно". "Вона виконувалася з байдужністю, як частина повсякденної роботи. Волочачи трупи, люди їли та курили".

— Вони навіть не були в масках? — запитав адвокат Крісті (5-1123).

Неможливо мати справу із трупами, які піддавалися впливу газу Циклон Б, через півгодини по тому і при цьому навіть їсти, пити та курити. Щоб усунути небезпеку, потрібні мінімум 10 годин вентиляції.

б) Адвокат Крісті пред'явив документ PS 1553 Нюрнберзького процесу, в якому Хілберг визнає, що така ж кількість газу Циклон Б була відправлена в Оранієнбург, як і в Освенцім, притім того ж дня.

Але Хілберг сказав, що Оранієнбург був "концтабором і адміністративним центром, де нікого, наскільки йому відомо, не вбивали газом".

Експертиза Лейхтера показала також, що сліди синильної кислоти газу Циклон Б набагато більше помітні в приміщеннях, які безсумнівно використовувалися для дезінфекції, чим у передбачуваних "газових камерах".

"Можна було очікувати виявлення більш високих доз синильної кислоти в зразках, взятих у перших газових камерах (через більшу кількість газу, що використовувався, відповідно до джерел, у цих місцях), чим у контрольних зразках. Насправді все виявилося навпаки, внаслідок чого ми змушені зробити висновок, що ці приміщення не були газовими камерами, що призначалися для страти".

Джерело: звіт Лейхтера (цит. тв.) 14.006.

Цей висновок підтверджений контр-експертизою, проведеною Краківським інститутом судово-медичної експертизи з 20 лютого по 18 липня 1990 року, результати якої були повідомлені Музею листом від 24 вересня 1990 року. Тоді ж була прибрана меморіальна дошка із цифрою "4 мільйони".

Джерела: Документ Інституту, реєстраційний номер 720.90. Документ Музею, реєстраційний номер 1-8523/51+1860.89.

Туристам показують, зрозуміло, не діючу, більш-менш халтурну реконструкцію "газових камер" — навіть там, де їх, як добре відомо, ніколи не було, як наприклад, у Дахау.

в) Лейхтер досліджував місця, які, відповідно до офіційних карт Біркенау, використовувалися нацистами в якості "ровів для кремації", щоб позбутися від трупів. Більшість літературних текстів про Голокост описує їх як рови глибиною близько 6 футів… Найцікавішим є те, що рівень ґрунтових вод у цих місцях має глибину один-півтори фути (30–50 см — прим. перекладача). Лейхтер підкреслив, що неможливо спалювати трупи під водою. І немає жодних підстав вважати, що ситуація змінилася з часів війни, тому що література про Голокост описує табори в Освенцімі і Біркенау як побудовані на болоті (32.9100.9101). Однак на виставці представлені навіть фотографії ровів, що нібито використовувалися для кремації.

Що стосується крематоріїв у ровах на відкритому повітрі, то в документі 14.008 говориться: "Табір Біркенау був побудований на болоті, у багатьох місцях вода перебувала приблизно в 60 см від поверхні. На думку автора даного звіту, у Біркенау ніколи не було ровів для кремації".

Цінний для об'єктивного вивчення документ із числа неспростовних документів з комплексу Освенцім-Біркенау й, зокрема, про цю горезвісну кремацію на відкритому повітрі, коли "дим затьмарював все небо", згідно з великою кількістю свідчень, —