Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді

Показувати, що нацистські злочини не зводяться до великого погрому проти одних жидів, що десятки мільйонів людей загинули в боротьбі проти фашизму, це, виявляється, "расизм", що спонукує до дискримінації і расової ненависті!

Проти такого диригування ненавистю до критичних дослідників ми сьогодні й виступаємо, зібравши це досьє в надії, що воно послужить поштовхом до початку справжньої дискусії про об'єктивні реалії минулого, не нав'язуючи тому або іншому дослідникові ніякої політичної задньої думки, не прирікаючи його заздалегідь на репресії і замовчування. Немає майбутнього там, де нескінченно підтримується ненависть, що підживлюється брехнею.

Критика історично перевірених свідчень і наукових досліджень дозволить дати громадській думці можливість поміркувати над учорашніми злочинами, щоб запобігти майбутнім. Це і моральний і науковий обов'язок.

Навіть сумлінні митці з великий талантом дотепер мають у своєму розпорядженні лише довільні та брехливі цифри.

Від цього не врятовані й справжні шедеври, такі як роман Робера Мерля "Смерть моє ремесло", що відтворює від першої особи біографію Хесса, коменданта Освенціма. Навіть називаючи голослівні цифри цього лжесвідка, Робер Мерль піднімається іноді до стилю, гідного Стендаля:

"Прокурор вигукнув:

— Ви вбили три з половиною мільйона чоловік!

Я попросив слова і сказав:

— Прошу вибачення, але я вбив усього два з половиною мільйони.

У залі зашуміли. Втім я лише виправив невірну цифру".

Джерело: Робер Мерль. "Смерть моє ремесло". Вид. Галлімар, 1952, с. 365–366.

В кінематографії блискучій і тонкий фільм Алена Рене "Ніч і туман" створює незабутній образ варварства та мучеництва, але все спотворюється і стає неприродним, коли в ньому бездоказово говориться про 8 мільйонів жидів, нібито вбитих в Освенцімі.

Втім, було і скоро буде ще більше книг та кіно- і телефільмів, які перекручують суть злочинів Гітлера. Скільки разів відразу після звільнення, коли ціле покоління могло особисто свідчити і судити, прославлялися подвиги тих, хто найбільш ефективно боровся проти нацистів. Фільм "Битва за важку воду" про вирішальний подвиг Жоліо-Кюрі і його команди, що викрали в Норвегії запас важкої води, що дозволив би Гітлерові першим створити та застосувати атомну бомбу. Фільм "Битва на рейках" показав, як залізничники саботували німецькі перевезення, щоб паралізувати зосередження їхніх військ. А скільки фільмів, таких як "Чи горить Париж?", показали, всупереч перебільшенням вагомості закордонних штабів, що повсталий народ Парижа сам звільнив своє місто, взяв у полон німецького губернатора Фон Хольтиця і примусив капітулювати.

І навпаки, скільки разів нам прокручували "Вихід", "Голокост", "Шоа" та інші кіноромани — щотижня сльозоточиві картинки наводнюють наші екрани, немов "жертовні" страждання деяких були безмежно благороднішими і непорівнянними із стражданнями всіх інших у їхній героїчній боротьбі.

Фільм "Шоа" Ланцмана протягом 9 годин нав'язує нам — через нескінченні образи кам'яних стін і поїздів із гнітючими шумовими ефектами — начебто свідчення на кшталт розповіді перукаря із Треблінки, що вмістив на площі 16 квадратних метрів 60 жінок і 16 перукарів.

У цього "Шоа-Бізнесу" є щедрі спонсори, насамперед, держава Ізраїль. Менахем Бегін виділив на фільм "Шоа" 850000 доларів як на "проект, що має національне значення".

Джерело: Жидівське телеграфне агентство, 20 червня 1986. "Джуїш Джорнал", Нью-Йорк, 27 червня 1986.

Один з фільмів, що вніс найбільший вклад у маніпуляцію світовою громадською думкою — телефільм "Голокост", який є злочином проти історичної істини. Його основна ідея: подія такого масштабу, як знищення 6 мільйонів жидів, не могла залишитися непомічениою усім німецьким народом. Отже, якщо німці не знали — це через те що вони не хотіли знати, і тому вони винні".

Джерело: "ЛІберасьон", 7 березня 1979.

А от отрутні плоди, які приносять ці "катехізиси ненависті": "Всіх ворожі агентів потрібно вислати з країни. Вже два роки ми просимо дозволу зробити це. Те, що нам потрібно — просте і зрозуміле: дозвіл і достатня кількість кораблів. Обов’язок підтримувати ці кораблі на плаву, на жаль, покладений на паризький муніципалітет".

Джерело: Паризький офіційний муніципальний бюлетень, звіт про засідання 27 жовтня 1962 року, с. 637.

Це не було необміркованим зауваженням, що пан Москович підтвердив на затіяному ним самим процесі за позовом про наклеп: "Я дійсно шкодував, що вороги Франції не знищені… жалую й дотепер!" ("Ле Монд", 17 січня 1963).

Після першої серйозної і тверезої книги, написаної зараз же після звільнення з Бухенвальда "Концентраційний Всесвіт" (Вид. Мінюі, 1946), Давид Руссе показав нам у тонкій літературній формі в "Днях нашої смерті" більшість затасканих шаблонів, які являють собою матрицю літератури про концтабори.

В "Треблінці" Мартіна Грея були використані послуги великого французького письменника для опису табору, куди він жодного разу не ступав ногою. Від фальшивих архівів Міністерства в справах ветеранів, "відкритих" Сержем Кларсфельдом до брехливих апокаліптичних писань Елі Візеля (лауреата Нобелівської премії), що навіть бачив "своїми очима", "гігантські язики полум'я", що піднімалися з рову, куди "кидали маленьких дітей" (це полум'я не засік жоден з американських літаків, що постійно літали над табором). У ритмі крещендо жаху та марення він додає:

"Пізніше я почув від свідка, що кілька місяців потому земля не переставала трястися, і час від часу з неї виривалися гейзери крові" (цього разу йдеться про "свідка" Бабиного Яру).

Джерело: Елі Візель. Слова іноземця. Вид. дю Сей, 1982, с. 192, 86.

Апофеоз белетризованих бестселерів такого роду — "Щоденник Анни Франк". Цей чудесний і зворушливий роман підмінює собою реальність і знову міф маскується під історію.

Англійський історик Девід Ірвінг, виступаючи на процесі Цюнделя в Торонто 25 і 26 квітня 1988 (33.9399–9400), сказав про "Щоденник Анни Франк":

"Батько Анни Франк,