Українська література » » Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є - Брене Браун

Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є - Брене Браун

Читаємо онлайн Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є - Брене Браун
почути голос нашого серця, але життя надто цінне, щоб марнувати його, вдаючи, що ми суперкруті і тримаємо все під контролем, замість того, щоб сміятися, співати і танцювати.

59

1. Barbara Ehrenreich, Dancing in the Streets: A History of Collective Joy (New York: Metropolitan Books, 2006).

60 Джабба Хатт (Jabba the Hut) — персонаж кіносаги «Зоряні війни», величезний слимакоподібний інопланетянин. (Прим. перекл.)

АКТивація

Аналізуйте. Якщо ми згодні з тим, що сміх, спів і танці — невід’ємна частина турботи про власну душу, як переконатися в тому, що ми відвели їм місце у власному житті? Ми почали робити одну річ: вмикати музику на кухні, коли всією родиною прибираємо після вечері. Ми танцюємо і співаємо, що, у свою чергу, завжди дає гарненький привід для сміху.

Керуйтеся натхненням. Я обожнюю складати тематичні музичні збірки — пісні, які мені хочеться слухати в певному настрої. У мене є різні підбірки — від плейлиста під назвою «Бог на iPod» до «Біжи, наче тобі цього хочеться» . Мій улюблений плейлист називається «Справжня Я» — це пісні, що спонукають мене бути собою.

Творіть і дійте. Не бійтеся виглядати бовдуром. Щодня танцюйте по п’ять хвилин. Запишіть на диск пісні, які підспівуватимете в автомобілі. Дивіться безглузді відео на YouTube, які змусять вас розреготатися!

А як АКТивуєте себе ви?

Прикінцеві думки

Гадаю, що більшість із нас розвинула надчутливий внутрішній сенсор «фігні», коли йдеться про книги із саморозвитку. Думаю, це правильно. Існує надто багато книжок, які обіцяють те, що не можуть виконати, або гарантують з легкістю змінити життя, що насправді не так.

Правда полягає в тому, що осмислені зміни — це процес. Він може бути неприємним і часто ризикованим, особливо якщо йдеться про визнання своїх недоліків, сприйняття власного «Я» і вміння поглянути світу в очі і сказати: «Я такий, який є».

Як би ми не боялися змін, нам доведеться відповісти на питання: «Що ризикованіше — припинити зважати на думку інших людей чи ігнорувати власні почуття, переконання і свою суть?»

Щиросердне життя передбачає, що ми житимемо, поважаючи себе. Йдеться про виховування сміливості, співчуття і душевного зв’язку з людьми, щоб прокидатися вранці з думкою: «Неважливо, що я сьогодні зроблю, а що ні, цього достатньо». Йдеться про те, щоб лягати у ліжко ввечері, думаючи: «Так, я недосконалий і вразливий, а інколи мені страшно, але це не змінює того факту, що я також сміливий і гідний кохання й душевної близькості».

Мені зрозуміло, що дари недосконалості — це сміливість, співчуття і душевна близькість, тому що, коли я згадую своє життя до цього дослідження, то пригадую, як часто відчувала страх, бажання засуджувати інших і самотність — протилежність цим дарам. Я запитала себе: «А що, якщо я не здатна жонглювати кількома м’ячиками водночас? Чому ніхто не намагається більше працювати і виправдати мої очікування? Що подумають люди, якщо я зазнаю поразки або відмовлюся від спроб бути ідеальною? Коли я можу припинити доводити щось іншим?»

Ризик втратити себе лякав мене більше, ніж ризик показати людям себе справжню. Минуло близько чотирьох років від того дня у 2006 році, коли це дослідження перевернуло моє життя з ніг на голову. То найкращі чотири роки в моєму житті, і я б не хотіла змінити в них анічогісінько. Духовне пробудження було непростим, але я твердочола. Напевно, Всесвіт мусив просто знайти якийсь спосіб, щоб привернути мою увагу.

Незважаючи на те, на якій полиці опиниться ця книга у вашій місцевій книгарні, я не зовсім упевнена, що це посібник із саморозвитку. Мені здається, що це щось на штиб запрошення приєднатися до революції щирості. До непомітного, тихого руху «низів», який починається з того, що кожен із нас скаже: «Мій голос важливий, тому що важливий я». Це революційний рух, який спонукає нас вийти на вулиці з нашими заплутаними, недосконалими, несамовитими, міченими, прекрасними, зворушливими, наповненими благодаттю і радістю життями. Це рух, який живиться свободою, яку ми знаходимо, коли припиняємо вдавати, що все гаразд, коли це не так. Це поклик, який піднімається з нутра, коли ми знаходимо сміливість отримувати насолоду від радісних митей, навіть якщо переконані, що насолоджуватися щастям означає запрошувати катастрофу.

Слово «революція» може здаватися дещо драматичним, але в цьому світі вибір на користь того, щоб бути собою і вірити в себе — це абсолютний акт непокори. Вибір жити і кохати від щирого серця — це зухвалий чин. Ви бентежитимете, дратуватимете і лякатимете чимало людей, включно із собою. Однієї миті ви благатимете, аби зміни закінчилися, іншої — молитиметесь, аби вони тривали завжди. Ви також здивуєтеся, що можете бути водночас таким сміливим і таким наляканим. Принаймні я відчуваю себе так дуже часто... Хороброю, наляканою і дуже-дуже живою.

Про процес дослідження. Для любителів сенсацій і схиблених на методології

Кілька років тому після виступу до мене підійшла молода жінка, яка сказала: «Сподіваюся, ви не вважатимете, що це дивно або неввічливо, але ви не схожі на вченого».

Більше вона нічого не сказала; просто стояла переді мною зі збентеженим виглядом і чекала відповіді.

Я всміхнулася і запитала:

— Що ви маєте на увазі?

Вона відповіла:

— Ви здаєтеся такою нормальною.

Я засміялася:

— Ну, зовнішність буває оманливою. Насправді я не така вже й нормальна.

Ми чудово поспілкувалися. Вона була матір’ю-одиначкою, вивчала психологію в університеті й обожнювала практичні заняття, проте її куратор відмовляв її від дослідницької роботи. Ми поговорили про роботу та материнство, і про те, якими уявляють дослідників. Виявилося, що мені бракує піддослідної миші, лабораторного білого халата і Y-хромосоми[59]. Вона сказала мені: «Я уявляю собі літніх білих чоловіків, які працюють у лабораторіях і провадять досліди на мишах, а не заклопотану матусю, що вивчає емоції».

Дорога, яка привела мене до дослідницької кар’єри, аж ніяк не була прямолінійною — можливо, саме тому, за іронією долі, я почала досліджувати людську поведінку й емоції і заробляти цим на життя. Упродовж декількох років я то навчалася в коледжі, то брала тривалі академвідпустки. Під час цих «канікул» я працювала офіціанткою і барменкою, подорожувала автостопом Європою, часто грала в теніс... Ви вже зрозуміли.

Я відкрила для себе професію соціального працівника, коли мені було далеко за двадцять, і відразу зрозуміла, що знайшла себе. Я два роки надолужувала брак знань у коледжі, намагаючись підвищити свій середній бал і потрапити до знаного університету з факультетом соціальної праці. Саме навчаючись у коледжі, я закохалася в думку про те, щоб почати навчати і писати.

Змарнувавши декілька років, я закінчила з відзнакою Техаський університет в Остіні, отримала ступінь бакалавра із соціальної роботи у двадцятидев’ятирічному віці та негайно подала заяву в магістратуру Х’юстонського університету. Мене зарахували, я старанно вчилася, закінчила магістратуру і вступила в аспірантуру.

Навчаючись в аспірантурі, я відкрила для себе методи якісного аналізу. На відміну від кількісного методу, який полягає в проведенні тестів і зборі статистики для прогнозування і контролю соціальних феноменів, у якісному аналізі йдеться про виявлення закономірностей і схем, які допомагають краще зрозуміти феномен, який ви вивчаєте. Це однаково важливі підходи, але вони дуже різні.

Я послуговуюся методологією якісного аналізу, яка називається «обґрунтованою теорією»[60]. Мені пощастило навчатися у Барні Ґлейзера, одного з двох творців цієї методології, розробленої в 1960-х роках. Доктор

Відгуки про книгу Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є - Брене Браун (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: