Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є - Брене Браун

АКТивація

Аналізуйте. Якщо вважати творчість розкішшю або заняттям, якому приділяють увагу лише у вільний час, то творчий потенціал не вдасться розвинути. Я щотижня «викроюю» час на фотографування й обробку знімків, монтування фільмів і заняття мистецтвом разом зі своїми дітьми. Коли я роблю творчість пріоритетною, все у житті вдається краще.

Керуйтеся натхненням. Ніщо так не надихає мене, як дружба з The Lovebombers — об’єднанням художників, письменників і фотографів, з яким я познайомилася завдяки Інтернету і з членами якого ми щороку зустрічаємося у вихідні. Гадаю, дуже важливо знайти близьких за духом людей, які розділяють ваші переконання і підхід до творчості.

Творіть і дійте. Запишіться на якісь курси. Ризикніть осоромитися, показати себе невігласом і неідеальним, та запишіться. Якщо вам важко знайти вільний час, існують чудові онлайн-уроки. Зробіть щось, що лякає вас, або щось, про що ви завжди мріяли. Ніколи не знаєш, де знайдеш творче натхнення.

А як АКТивуєте себе ви?

Дороговказ №7. Дозвіл на гру і відпочинок: позбудьтеся виснаження як статусного символу і продуктивності як мірила самооцінки

Опитуючи людей для дослідження, я відчувала себе чужинкою — туристом, і виникало чимало незручних моментів, коли я намагалася зрозуміти, що вони, ті щиросердні люди, роблять і чому.

Інколи деякі поняття здавалися мені такими далекими, що я не знаходила слів, аби їх назвати. Ось один із цих випадків.

Пригадую, як я сказала колезі:

— Ці щирі люди постійно пустують.

Вона розсміялася і перепитала:

— Пустують? Як це?

Я стенула плечима:

— Я не знаю. Вони розважаються і... Я не знаю, як це називається. Вони відпочивають і займаються забавними речами.

Співробітниця виглядала спантеличеною:

— Якими такими забавними речами? Хобі? Рукоділлям? Спортом?

— Так, — відповіла я. — Щось таке, але не так організовано. Я збираюся ще трохи покопирсатися в цьому.

Зараз я згадую нашу розмову і думаю:

«Як я могла не зрозуміти очевидного? Невже це поняття таке чуже для мене, що я не могла його назвати?»

Це ж гра! Критично важлива складова життя у злагоді з собою — це гра!

Я зрозуміла це, спостерігаючи за своїми дітьми, коли побачила, що вони роблять те саме, що й чоловіки та жінки, яких я розпитувала. Вони бавляться!

Дослідження концепції «гри» почалося з фальшивого старту. Я швидко зрозуміла: не варто гуглити «ігри для дорослих». Я закривала віконця з порнографією так швидко, неначе грала у «Вгадай мелодію».

Отямившись після пошукової катастрофи, я знайшла працю доктора Стюарта Брауна. Доктор Браун — психіатр, клінічний дослідник і засновник Національного інституту гри. Він також написав дивовижну книгу «Гра: як сформувати мислення, розвинути уяву і зміцнити дух» (Play: How It Shapes the Brain, Opens the Imagination, and Invigorates the Soul)[49].

Ґрунтуючись на даних свого дослідження й останніх досягненнях біології, психології і неврології, Браун пояснює, як гра формує наш розум, допомагає розвинути співпереживання й орієнтуватися в складних життєвих ситуаціях, а також стверджує, що гра є підґрунтям творчості й інноваційності.

Якщо вам цікаво, чому гра та відпочинок у цьому розділі поєднані, відповім: після прочитання дослідження про гру я зрозуміла, що гра так само важлива для нашого здоров’я і життєдіяльності, як і відпочинок.

Отож, якщо ви подібні до мене, вам хочеться дізнатися: «А що таке гра?» Браун пропонує сім характеристик гри, перша з яких — це безсумнівна безцільність. По суті це означає, що ми бавимося, аби бавитися. Ми робимо це, тому що нам весело і тому що нам цього хочеться.

Гаразд, ось де знадобилася моя праця з дослідження сорому. У сучасній культурі, де наша цінність залежить від наших прибутків, а в основі нашої самооцінки лежить продуктивність, марнування часу на безцільну діяльність — це рідкість. Насправді для більшості з нас навіть така згадка здається сигналом до панічної атаки.

У нас стільки обов’язків і так мало часу, що думка про марнування часу на щось поза розкладом викликає стрес. Ми переконуємо себе, що гра — це втрата дорогоцінного часу. Ми навіть переконуємо себе, що сон — це жахливе марнування часу.

Нам потрібно «зробити це»! Неважливо, чи керуємо ми багатомільйонною корпорацією, виховуємо дітей, займаємося мистецтвом або закінчуємо школу, ми повинні гнути горба і працювати! Немає часу на розваги!

Але Браун вважає, що гру не можна відкидати. Він пише: «Протилежність грі — це не робота, протилежність грі — це депресія». Він пояснює: «Повага до біологічно закладеної в нас потреби в грі може змінити нашу працю. Гра може повернути у нашу працю захват і свіжість новизни. Гра допомагає нам долати труднощі, забезпечує широту поглядів, пропагує майстерність і є невід’ємною частиною творчого процесу. Найважливіше, що справжня гра, до якої нас спонукає внутрішня потреба і прагнення, є єдиною стежкою до тривалої радості і задоволення в роботі. У довготерміновій перспективі: немає гри — немає праці»[50].

Найбільше вражає схожість між біологічною потребою в грі і потребою тіла у відпочинку — ця тема також опинилася на чільному місці в моєму дослідженні щиросердного життя. Здається, що жити і любити всім серцем можливо, лише якщо поважати потребу нашого тіла на відновлення сил. Щойно я почала досліджувати концепції відпочинку, сну і дефіциту сну — термін, який позначає недостатню кількість сну, — я не йняла віри, до яких наслідків може призвести брак відпочинку.

За даними Центру контролю і профілактики захворювань США, недостатній сон причетний до багатьох хронічних хвороб і психічних порушень, таких як діабет, ожиріння і депресія[51]. Ми також знаємо, що перебувати за кермом у сонному стані так само небезпечно, як і бути нетверезим (як першому, так і другому можна запобігти). Однак багато хто з нас усе ще вважає, що перевтома — це статусне свідчення працьовитості, а сон — це розкіш. Як наслідок — ми усі дуже втомлені. Небезпечно втомлені.

Той самий підступний внутрішній голос, який каже, що ми занадто заклопотані, аби розважатися, нашіптує нам:

• «Ще годину попрацюй! Ти можеш виспатися у вихідні».

• «Денний сон для нероб».

• «Уперед. Ти впораєшся».

Але правда полягає в тому, що ми не можемо впоратися. Ми є нацією виснажених і надто заклопотаних дорослих, які виховують надміру заклопотаних дітей. У вільний час ми відчайдушно шукаємо радість і сенс життя. Ми думаємо, що їх подарують нам досягнення і набутки, але саме гонитва за ними втомлює нас і сповнює страхом зійти з дистанції.

Якщо ми прагнемо жити у злагоді з собою, нам потрібно задовольняти потребу у сні і грі та покласти край виснаженню як статусному символу і продуктивності як критерію самооцінки.

Обираючи відпочинок і гру, у кращому випадку ви йдете проти існуючої культури. Рішення не перевтомлюватися і не гнатися за продуктивністю відповідало нам зі Стівом, але практика життя за покликом серця виявилася складним кроком для нашої родини.

У 2008 році ми зі Стівом склали перелік того, що творить фундамент нашої родини. Власне, ми відповіли на питання: «Як ми живемо, коли в нашій родині все добре?» У відповідях було згадано сон, спорт, здорову їжу, готування, вихідні, подорожі, відвідання церкви, проведення часу з дітьми, планування витрат, важлива для нас робота, яка не віднімає весь наш час, пустощі, зустрічі з сім’єю