Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко
Разом з тим, практика українського законодавствування свідчить, що в окремих випадках використання цього різновиду екстраординарного способу визначення порядку набуття законом чинності виявляється неефективним. Так, наприклад, у пункті 2 постанови Верховної Ради України “Про порядок введення в дію Закону України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення в галузі зв’язку” було визначено, що згаданий закон у частині внесення змін до статей 131 та 205 КК України 1960 року набуває чинності “одночасно із введенням в дію закону щодо внесення змін до статті 32 Кримінального кодексу України стосовно визначення розміру штрафу залежно від неоподатковуваного мінімуму доходу громадян”[232]. З часу прийняття згаданих Закону та постанови Верховної Ради України і до втрати чинності КК України 1960 року пройшло майже п’ять років, протягом яких зміни до статті 32 КК України 1960 року так і не було внесено, а, отже, нові редакції його статей 131 та 205 так і не набули чинності. Законодавець же про встановлений ним самим порядок набуття чинності цим законом, очевидно, забув.
У зв’язку з тим, що подібні ситуації не можна виключати і на майбутнє, а також беручи до уваги те, що подібний порядок суттєво ускладнює можливість визначення моменту набуття чинності кримінальним законом як правозастосовувачами, так і населенням країни, уявляється, що його використання повинно бути максимально обмеженим. Він може використовуватися лише тоді, коли закон, одночасно з яким має набути чинності новий кримінальний закон, вже прийнятий або, що краще, опублікований. Прив’язка ж моменту набуття кримінальним законом чинності до моменту набуття чинності законом, який ще не прийнятий, як свідчить практика, не завжди свідчить про те, що кримінальний закон таки набуде чинності.
Нарешті, четвертим різновидом екстраординарного способу визначення моменту набуття кримінальним законом чинності є встановлення законодавцем того, що він набуває чинності з дня його опублікування. Практика свідчить, що цей різновид користується у законодавця найбільшою популярністю. Так, з чотирнадцяти законів, якими на 1 червня 2004 року вносилися зміни до КК України, дев’ять, тобто майже дві третини, набували чинності з дня опублікування. Та й більшість законів, якими вносилися зміни до КК України 1960 року в останнє десятиліття його чинності, також набували чинності з дня їх опублікування. Така популярність у законодавця даного різновиду екстраординарного способу визначення моменту набуття кримінальним законом чинності, привертає до нього особливу увагу.
Перш за все, при використання даного способу одразу ж постає питання про те, з якого саме моменту дня (точніше – доби) опублікування закон набуває чинності? П.П. Михайленко вважає, що в такому випадку закон “набуває чинності з дня випуску в світ та отримання на місці “Відомостей Верховної Ради” чи “Голоса України”[233]. З таким твердженням погодитися важко, оскільки відомо, що день виходу видання в світ (надрукування) та отримання його читачами можуть не співпадати. Тому більш обґрунтованим уявляється традиційне для підручників з кримінального права та коментарів до КК України твердження про те, що такий закон набуває чинності з 0 годин доби, наступної за днем його опублікування. Такий висновок не може викликати яких-небудь принципових заперечень, однак, очевидно, потребує свого обґрунтування, яке досі залишається мало розробленим.
На мій погляд, визначаючи момент набуття кримінальним законом чинності в ситуації, що аналізується, перш за все слід виходити з того, що законодавець щодо цього чітко виразив свою волю: закон має набути чинності саме з дня опублікування, отже в якусь мить цього дня закон вже має бути чинним. Питання постає лише про те, в яку саме мить в рамках вказаної доби він набуде чинності: в першу, в останню чи в якусь іншу? Отже проблема в даному випадку є подібною до тієї, яка складається при наданні кримінальному законові чинності з певної доби. Однак розв’язання її є діаметрально протилежним. Якщо при наданні кримінальному законові чинності з певної календарної дати він набуває її з початком відповідної доби (в 0 годин 00 хвилин), то при наданні йому чинності з дня опублікування він фактично набуває її в останню мить цього дня – о 24 годині 00 хвилин. Це зумовлено тим, що якщо у першому випадку закон офіційно оприлюднюється, як правило, задовго до дня набуття ним чинності, то в другому – він оприлюднюється в сам день набуття чинності. Оскільки ж фактично офіційні друковані засоби масової інформації доходять до передплатників вже після початку цієї доби (за загальним правилом – ближче до її середини або завершення) надання новому законові чинності з початком цієї доби означало б, що чинним є закон, який ще не доведений до відома населення. А це прямо суперечить частині 3 статті 57 Конституції України, яка встановлює, що закони, не доведені до відома населення, є нечинними. Тому, беручи до уваги, що ні Конституція України, ні поточне законодавство не визначають іншого моменту набуття таким законом чинності, правильним є висновок про те, що він має набувати чинності в останню мить доби