Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

При цьому, визначаючи календарну дату, з початком якої закон набуде чинності, законодавець, відповідно до вимог частини 5 статті 94 Конституції України не має права встановлювати цю дату раніше дня офіційного опублікування закону. Проте, намагання надати законові чинності з дня, що передував дню його офіційного опублікування, є на сьогоднішній час, на жаль, непоодинокими. Так, наприклад, пунктом 1 розділу VІІ “Прикінцеві положення” Сімейного кодексу України[223] (далі – СК України), прийнятого Верховною Радою України 10 січня 2002 року, було передбачено, що названий Кодекс набуває чинності 1 січня 2003 року. 26 грудня 2002 року був прийнятий Закон України “Про внесення змін до Сімейного кодексу України”[224], яким момент набуття чинності СК України був перенесений на момент набуття чинності Цивільним кодексом України 2003 року (далі – ЦК України), тобто – на 1 січня 2004 року. Пунктом 2 цього Закону передбачалося, що він набуває чинності з 1 січня 2003 року. Проте, названий закон був опублікований в офіційних засобах масової інформації пізніше: в “Урядовому кур'єрі” 11 січня, в “Голосі України” 14 січня, в ”Офіційному віснику України” 24 січня, а у “Відомостях Верховної Ради України” – 14 лютого 2003 року. Отже склалася ситуація, при якій визначений законодавцем момент набуття законом чинності мав місце до його офіційного опублікування, що заборонено Конституцією України. Таким чином, пункт 2 згаданого Закону став прямо суперечити частині 5 статті 94 Конституції України. У зв’язку з цим він не міг застосовуватися. В юридичній періодиці з’явилися публікації, в яких стверджувалося, що СК України, набувши чинності 1 січня, був чинним 10 днів (З.В. Ромовська[225]) чи “менше двох тижнів” (О.В. Лавринович[226]), тобто, очевидно, до моменту набуття чинності Законом України від 26 грудня 2002 року. На мій погляд, така позиція, будучи слушною у частині того, що цей Закон не міг набути чинності раніше дня його опублікування, разом з тим не є послідовною в частині визначення моменту, з якого цей закон набув-таки чинності.

Пленум Верховного Суду України у підпункті 2 абзацу 3 пункту 2 постанови “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” дає судам наступне роз’яснення: “суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі … коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй”[227]. Виходячи з цього, в ситуації, яка склалася з набранням чинності Законом України “Про внесення змін до Сімейного кодексу України”, мала безпосередньо застосовуватися частина 5 статті 94 Конституції України, відповідно до якої “закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення” оскільки інший момент набуття ним чинності, що визначений самим цим Законом, суперечить Конституції України, а тому є юридично нікчемним. Таким чином, Закон України “Про внесення змін до Сімейного кодексу України” набув чинності через 10 днів з дня його першого офіційного оприлюднення, тобто з 0 годин 22 січня 2002 року, а не з дня його опублікування, як вважають З.В. Ромовська та О.В. Лавринович, які, до того ж, розходяться у визначенні моменту набуття цим законом чинності.

Аналогічна ситуація склалася і при проведенні у 2001 році так званої “малої судової реформи”. З пакету законів, що були прийняті Верховною Радою України у зв'язку із закінченням дії “Перехідних положень” Конституції України, у двох передбачалося набуття ними чинності раніше дня їх опублікування, а саме – з 29 червня 2001 року. Перший – це Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України”[228], який був офіційно опублікований у “Голосі України” 5 липня, в “Офіційному віснику України” 6 липня, в “Урядовому кур'єрі” 10 липня, а у “Відомостях Верховної Ради України” 31 серпня 2001 року. Другий – це Закон України “Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України”[229], який був офіційно опублікований в “Голосі України”, “Офіційному віснику України” та “Урядовому кур’єрі” в той же день, що й Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України”, а у “Відомостях Верховної Ради України” – 28 вересня 2001 року. Очевидно, що і в цьому випадку, у зв’язку з порушенням конституційної заборони про надання законам чинності раніше дня їх опублікування, має використовуватися загальний (ординарний) передбачений Конституцією України порядок визначення моменту, з якого вони набудуть чинності. Ці закони за Конституцією України набули чинності лише з 0 годин 16 липня 2001 року.

І хоча стосовно кримінального закону ще не було намагань надати йому чинності раніше дня його опублікування, тенденція до порушення частини 5 статті 94 Конституції України не може не насторожувати. Тому, якщо в певному випадку матиме місце визначення дати набуття кримінальним законом чинності раніше дня його опублікування, таке визначення, оскільки воно прямо суперечить Конституції України, не підлягатиме застосуванню і закон набуватиме чинності в ординарному (конституційному) порядку.

Третім різновидом екстраординарного (законного) порядку набрання кримінальним законом чинності є встановлення того, що він набуває чинності з певною подією, яка, на думку законодавця, має неминуче настати у майбутньому. Такою подією, до якої “прив’язується” час набуття чинності кримінальним законом, є, як правило, набуття чинності іншим законом. Так, наприклад, Законами України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України”