Великі міфи імперії - Омелян Нестайко

світову війну. Він прагнув розробити науковий метод передбачення. Хлєбніков опрацював таку методику, де на основі математичних розрахунків можна було обчислити дати доленосних подій для держави. Користуючись нею, він передбачив що в 1917 році відбудеться «падіння держави» і «падіння свобод» під натиском зі Сходу або зі Заходу». [118] Відтворити цю методику на основі його фрагментарних записів виявилося неможливим.

Країна, де бушували, як у пекельному казані, недобрі пристрасті, не могла сподіватися кращої долі. І до сьогоднішнього дня майбутнє Росії немов в тумані. Як той, що падає, ловить конвульсійно за поли сусідів, щоб втриматися на ногах, Росія притягує до себе тих, що найближче, але це вже не шлях до порятунку. Необхідно щось кардинально міняти.

З наведеного вище тексту видно, що свідомий чи менш свідомий страх перед значною частиною свого народу був повсякчас присутній у керівних владних структурах. Ціла низка рішень у внутрішній політиці уряду, незрозумілих для Заходу, випливала з цього гнітючого почуття.

14

Приблизно у той час, коли патріарх Нікон проводив церковні реформи, в західній Європі народні маси і частина духовенства піднялися на боротьбу з офіційною церквою. Це був моральний бунт, зумовлений відходом Католицької церкви від засад раннього християнства, котра погрузла в самозадоволенні, розкошах, схиляючись до багатих, забуваючи про бідних, знедолених. Протестантський рух, бо в історії він відомий під цією назвою, змусив Католицьку церкву очиститися від справедливих докорів і звернутися до глибин Христової науки. В боротьбу за оновлення церкви були втягнуті найширші верстви населення західноєвропейських країн. І тут бачимо глибокі цивілізаційні відмінності у ставленні до справ релігії між Європою і Московщиною. Коли в Європі боротьба йшла між церковною ієрархією і суспільством із принципових питань, то в Московщині — про несуттєві справи обрядності, а то й в обороні помилок, допущеними малоосвіченими переписувачами.

Після трагічних подій, пов'язаних з ніконовськими церковними реформами, несподівано виявилося, що народні маси в основному байдуже ставляться до релігії. У церквах поводяться неналежним чином: не зберігають тиші, голосно говорять. У часи Петра І церква стала державною структурою, їй в першу чергу належала головна роль у піднесенні народного благочестя. У липні 1742 року вийшов сенатський указ про призначення спеціальних людей з відставних обер- і унтер-офіцерів для нагляду за прихожанами під час богослужіння. Порушників штрафували і прізвища записували у шнурові книги, які зберігалися у священика. [119] Діяльність відставників була неуспішною, тому у вересні 1765 року сенатським указом їхні обов'язки перекладено на поліцію. Поліція стежила, щоб усі, незалежно від звання і чину, віком від семи років один раз на рік йшли до сповіді і причастя. Тих, хто ухилявся від цього обов'язку, карали штрафами, а хто не мав грошей, виконував безоплатні «казенные и полицейские работы». З метою забезпечення присутності населення на богослужіннях, особливо у свята, дозволялось поліції насильно заганяти їх до церкви. [120] А також заборонялося займатися у свята польовими роботами.

В інструкції «сотскому с товарищи» від грудня 1774 року сказано, щоб стежити не тільки за відвідуванням прихожанами церкви, але й щоб усі обов'язково ходили до сповіді. [121] Примусова сповідь, а також обов'язок священиків у певних випадках порушувати таємницю сповіді (конкретно: доносити владі) — негативно впливала на взаємодовіру та повагу у стосунках між громадою і священиком.

Церква не мала належного впливу на мораль суспільства. Ось приклад. У Московщині був звичай митися у бані разом чоловікам і жінкам. Церква виступала проти такого звичаю, та й владі також це не подобалося. У грудні 1743 року сенат прийняв рішення, «щоб у торгових (публічних. — Авт.) лазнях було заборонено чоловічій і жіночій статі разом паритися». [122] Пройшло майже двадцять років, однак нічого не змінилося. У 1760 році було підтверджено заборону «ходити в торгові лазні чоловічій і жіночій статі разом». Ф.Х.Вебер, перебуваючи при дворі Петра І як резидент Брауншвейг-Люнебурзького двора, так описує петербурзьку лазню: «Зі здивуванням бачиш, що не тільки чоловіки в своєму відділенні, але й дівиці, й жінки у своєму по 30, 50 і більше бігають без усякого сорому і совісті так, як сотворив їх Бог, і не тільки не ховаються від сторонніх людей, які прогулюються там, але ще хизуються своєю нескромністю». [123]

У XIX столітті також нічого не змінилося. Відомий французький письменник А.Дюма застав це видовище під час свого перебування в Росії, і воно йому зовсім не сподобалось. У романі «Учитель фехтування» він передав так свої враження від петербурзької лазні: «Уявіть собі людей триста — чоловіків, жінок і дітей, зовсім голих, які б'ють один одного віниками. Шум, гамір, крики. Сорому у них найменшого: чоловіки миють жінок, жінки — чоловіків… Хвилин через десять я поскаржився на духоту і утік, обурений тією неморальністю, яка тут, в Петербурзі, вважається настільки природною, що про неї навіть не говорять». [124] Як бачимо, християнська мораль не могла побороти племінної культури, яка виникла ще в доісторичний період.

Чогось подібного не знала Україна. Існували певні відхилення від норм християнської моралі, але вони не переступали меж звичайної людської гріховності. І тут можемо зробити певні висновки про те, що християнство підходить не до кожного типу духовності. Деякими народами християнство було сприйняте доволі поверхнево і уподібнювалося до капелюха, що налізав на очі, закриваючи навколишній світ, його красу, або тримався на чубку голови і злітав при найменшому